Chapter Text
— Корінь асфоделя слід перетерти у дрібний порошок та додати виключно після п’ятнадцяти хвилин кипіння на…
Глибокий вдих. Герміона заплющила очі, стискаючи кут парти з такою силою, що була впевнена — під нігтями акуратної довжини залишилися мікрочастинки деревини.
— Три краплі беладони, не більше, звісно, якщо ви не хочете тут же заснути вічним сном і не потрапити на іспити, хоча для деяких із вас, це був би надзвичайно гуманний спосіб уникнути приниження, — губи Снейпа викривилися, коли він пройшовся темним поглядом по головах Гаррі та Рона.
Герміона ковтнула, намагаючись дихати. Вона прикусила кісточку вказівного пальця правої руки, сподіваючись, що ось-ось продзвенить дзвінок. Здається, з моменту, коли вона перевіряла циферблат, і час вказував, що до закінчення Зілляваріння залишалося десять хвилин, минув цілий тиждень.
Невелике зітхання вилетіло із її грудей, і дівчина відчула, як почав палати лоб, наче два поліцейських на допиті використовували ту саму заїжджену схему з направленням лампи в обличчя, про яку не знав лише малюк. Тільки ось, де був її хороший поліцейський?
— Потім три вітки полині. Сушеної, а не свіжої, містер Лонґботтом, яка розчинить котел, наче марлеву серветку, — гаркнув Снейп, і хлопець позаду Герміони здригнувся і опустив свій ніс до нотаток ще нижче.
Очі почали наповнюватися слізьми. Тільки не це, Мерліне. Герміона чудово усвідомлювала, що буде відбуватися після таких симптомів, проте щоразу намагалася скинути все на якісь інші фактори, сподіваючись, що цього разу обійдеться.
Ще один скутий вдих, який через долоню хіба трохи можна було сприйняти за кашель. Сім хвилин до закінчення. Будь ласка.
— Сік одного розплющеного плоду шипшини і… міс Ґрейнджер, можливо ви обдаруєте нас честю прийняти настоянку чи так і будете надалі продовжувати заражати всіх у класі?
Герміона чула цю репліку звідкілясь здалека, немов би професор розмовляв не у неї над головою, а над величезною трьохлітровою банкою, в яку її помістили, при цьому зменшивши. Можливо, це було кармічне покарання за ту витівку зі Скітер. Начхати. До біса це.
Герміона підскочила з місця, і вже через секунду штовхнула двері класу. Зважаючи на інтонацію Снейпа, його злість ось-ось повинна була перетворитися на ласо та зупинити недбалу ученицю ударом по литкам, аби вона повернулася, вибачилася за свою поведінку та більше ніколи не наважувалася ось так вибігати із кабінету, не запитавши дозволу. Проте, в той момент їй було начхати.
Герміона бігла по коридору, відчуваючи прохолоду підземелля на щоках. Їй хотілося просто лягти на підлогу, серед заспокійливої холодної та вологої землі навколо, аби хоч трошки приборкати жар. Він сковував скроні дівчини та стискав її гортань дротом, обробленим шипами.
Ще один поштовх дверей, і, згодом, вона певно пожаліє свої коліна, які здерла, падаючи на плитку в туалеті, хоча це така нісенітниця в подібній ситуації. Коліна, руки, повіки… цьому всьому недовго залишилося їй слугувати в будь-якому випадку.
Герміона втягнула ротом повітря і відкрила кришку унітазу, одночасно з цим кашляючи. Рожеві пелюстки встелили біле сидіння , і якби не приступ болю у грудній клітці, вона гарантовано вкотре була б вражена. Ніжно-рожевий колір, серйозно? Він в останню чергу асоціювався у неї з ним. Їй здавалося, що вона повинна відкашлювати щось по типу генлісеї — це б йому точно підійшло. Ніякої ніжності.
Герміона спробувала підвестися и поправити високий комір на блузці,— одній із тих, що вона замовила протягом останніх кількох місяців. Її гардероб дуже змінився, проте навіть так ставало зрозуміло, що зовсім скоро приховувати щось буде неможливо.
Ноги не слухалися дівчину, і вона побачила тремор, який через туман в очах здавався просто розмитою мигаючою плямою. Дідько. Дідько. Дідько. Герміона втягнула носом повітря, наказуючи собі заспокоїтися.
Скрежет втомлених дверей якимось чином дістався до її барабанних перетинок, незважаючи на те, що всі звуки відчувалися так, наче вона занурилася під воду.
— … виходь, серйозно, це не смішно. Ти там? — цокнула язиком Лаванда по ту сторону дверей, і від плитки відбилося кілька ледь чутних звуків підборів.
Однокурсниця штовхнула двері, обережно заглядаючи всередину.
— Ґодріку, Ґрейнджер, тільки не кажи, що чутки, які розповсюджують слизеринки, правдиві, і ти вагітна…— очі Лаванди стали круглими, коли вона побачила Герміоною у положенні сидячи на підлозі перед унітазом. Слава богу, та встигла струсити пелюстки донизу.
— Вийди, Браун! — гаркнула Ґрейнджер однокурсниці.
Ну, чи намагалася крикнути. Наврядчи її горло могло зараз видати хоч щось, окрім суцвіть. Не у цьому стані.
— Снейп попросив у мене… — Лаванда запнулася, відскочивши від дверей, які Герміона намагалася закрити стихійним сплеском магії. — Чуєш, якщо це так, у цьому немає нічого страшного… — протараторила дівчина по ту сторону дверей.
Навіть в такому стані Ґрейнджер чула, як та нестерпно бажала поділитися цією звісткою з подругами. Герміоні хотілося розсміятися. Це було так іронічно, адже вагітність несе за собою нове життя, так же? Проте, з нею все відбувалося точно навпаки.
— Я не вагітна, Лавандо. Просто йди звідси, — простогнала Герміона.
Згодом вона відчула, як оніміли її пальці, і тепер вже жах скував горло дівчини, на мить навіть переборовши колючий біль. Цікаво, у цього сорту троянд є шипи? Щось підказувало їй, що скоро вона про це дізнається.
Такого не відбувалося раніше, тому, не зважаючи на все, ґрифіндорку накрило хвилею паніки. Вона була готова до смерті. Ось вже як кілька місяців. З того самого часу, коли вона зрозуміла, що з нею відбувається. В бібліотеці Гоґвортсу на цю тему ледь знайшлися два вартісні екземпляри, тому вона замовила кілька книг в магазині Діагон алеї, хоча і там інформація була не надто рідкісною. В Англії про цю хворобу знали мало. Порівняно рятівними, стали нотатки, перекладені з німецького, про хворого, який загинув у 1987 році, проте і це було зовсім не зрозуміло, як же повинна була підтверджуватися правдивість цих записів.
Коли дізнаєшся про таке, проходиш всі стадії. Все, як і написано в розумних книгах. Герміоні хотілося тоді іронічно посміхнутися до себе. Всім хочеться бути унікальними, проте в результаті абсолютно всі реакції можна класифікувати, розпізнати та заштовхати в різні шухляди під ярликами, які точно будуть правильними.
Спочатку тобі здається, що це насмішка, якийсь дурний жарт твого організму, який сходить з розуму від післявоєнної травми та майбутніх заключних екзаменів сьомого курсу.
Після цього наступають гнів та нерозуміння. Герміоні завжди здавалося, що які б гріхи вона не створила у своєму недовгому житті, під час війни вони повинні були бути пробаченими з залишками. Чому тоді вона? Це несправедливо.
Згодом, ти шукаєш шляхи, які б могли допомогти. Перейти до іншої школи? Поїхати на інший куток землі? Відректися від магії? Нічого б не спрацювало, і навіть до прочитання Герміона знала про це, ніби відчувала.
І ось, нарешті, наступає прийняття, коли ти їдеш ледь не вперше на Різдво до батьків, які поступово почали тебе згадувати, а потім жалкуєш, що змогла відновити їм пам’ять. Тому що втратити дочку двічі — це надто жорстоко навіть для тих, хто знав, на що йде, відсилаючи свою дитину до Гоґвортсу. Назавжди відділяючи від звичайного світу.
Тупотіння ніг відчувалося наче в минулому житті. Герміоні хотілося, щоб цей звук видер її із власних думок та гарячки. Їй хотілося, аби це все скінчилося, проте щось у ній, подібно раковій пухлині, коли твій організм починає воювати проти тебе, не маючи ніякого бажання вести перемовини, тримало її в клітці і не давало жодного шансу вдихнути.
Вона закричала, коли ріжуча біль пройшлася прямо по внутрішній стороні передпліччя. Герміона могла заприсягтися, що побачила там зелень пелюсток і зовсім крихітні нерозкриті бутони.
***
Ґрейнджер кричала, наче божевільна. Її розум боровся з дією зілля, доки Помфрі застосовувала до неї закляття, попередньо зв’язавши магічними ланцюгами. Вона чула різкі розмови на підвищених тонах, в який приймала участь декан її факультету. Наврядчи вони сварилися, просто намагалися перекричати галас ґрифіндорки.
Руки пекли гірше, ніж горло. Герміоні хотілося, щоб це відчуття зникло, пішло в небуття. Вона заприсяглася, що навіть в найжахливіші, найтемніші часи не стане порівнювати дію ханахакі з Круціатосом, проте всі її плани реготали їй прямо в обличчя. Це було боляче. Боляче до безумства. В прямому сенсі. Їй стало цікаво: чи може людина зійти з розуму через нерозділене кохання? Боже, яка ж вульгарність.
Коли трави, змішані обізнаною рукою цілительки, обгорнули її розум, вона навіть пошкодувала, що так довго супротивилася. Але Герміона ненавиділа відсутність контролю. І це було те, що їй підкинула доля. Навіть її власне тіло бунтувало проти неї.
— Поппі, це не може бути воно…— перше, що Герміона почула, був голос Макґонеґел.
Морфій послабив свої рятівні обійми настільки, що вона могла розпізнавати мову навкруги, проте недостатньо, щоб повіки подарували можливість розплющитися. Голос професорки звучав тривожно і, навіть, якось дико.
— Може, Мінерво,— зітхання зліва. — Немає аніякої хвороби, яка б повторювала хоча б приблизну симптоматику ханахакі. Чесне слово, я вже і не думала, що ще раз зустріну її у своєму віці…
Надзвичайно рідкісна хвороба. Ось що було написано у всіх, навіть найбідніших джерелах, які Герміона знайшла. Вочевидь, її запаси удачі вичерпалися чи, як казав Рон після того, як Снейп спіймав його за списуванням і залишив на місяць відпрацювань, вони удвох віддали свої збереження удачі Гаррі, щоб той не загинув після Авади Волдеморта. Можливо, так воно і сталося. І Герміона навіть не шкодувала, якщо так.
— Скільки?.. — голос Макґонеґел зірвався.
Ґрейнджер впізнала ці інтонації навіть крізь сон. Відчай. Так і вона звучала всередині своєї голови в перший тиждень, коли побачила ці пелюстки, що вилітали із її горла. Я вже пройшла цей етап, професоре Макґонеґел, вам це повинна датися легше.
— Не знаю, — відповіла Помфрі, здогадавшись про рід питання навіть без його продовження. —Залежить від багатьох факторів, проте стадія напрочуд тяжка… Можливо, якщо ми дізналися раніше…
— Це б нічого не змінило, — прохрипіла Герміона.
Дві жінки біля її ліжка підскочили так, наче вона закричала їм прямо у вушні мушлі. Герміона піднялася на подушці, намагаючись сісти.
— Міс Ґрейнджер, як ви себе… — заметушилася Помфрі, миттєво вскочивши на ноги.
— Буденно. Після приступів у мене є… деякий час.
Кожного разу, коли у них не було пар надто довго. Кожного разу, коли він прогулював сніданок, обід чи вечерю. Щоразу, коли у Герміони не було можливості навіть мимохідь відчути його присутність, у неї з’являлася можливість відчути прогрес цвітіння в грудях. Напрочуд не миттєвий. Можна сказати, Герміона звикла і не потрібно її жаліти.
— Ви б нічого не змогли виправити, професоре Макґонеґел, не варто себе звинувачувати, — відразу ж сказала вона, абсолютно точно читаючи в очах директорки школи її почуття.
— Герміоно, було слід звернутися до нас, — м’яко, але суворо промовила Мінерва. — Так, чи інакше, вам потрібна допомога.
— В Англії немає подібних спеціалістів, мені це відомо. Та і… який сенс?
Цвіркун за вікном діяв на нерви, таким чином, що дівчина розгледіла у світлі нічника свою чарівну паличку, втішаючи себе думкою, що заткне тупу комаху, коли вони залишать її одну.
— Ми привеземо інших, Герміоно! Мерліне, неможна так чинити! — підвелася Макґонеґел. — Але нам потрібен час, якого у нас майже… — вона осіклася, вчасно зупинившись.
Можна було і не соромитися. Герміона прекрасно знала, що часу у неї обмаль. Можливо, хлопці зненавидять її потім, але їх не хотілося, аби вони спостерігати те, як вона повільно згасає. Хіба є щось більш жорстоке, аніж це катування? Круціатус у порівнянні з цим, був просто дитячою іграшкою, що вийшла з-під контролю. Коли ти бачиш, як життя поступово витікає із коханої людини, і ти зовсім нічого не можеш зробити.
Вона добре знала способи «лікування». Те, що від ханахакі порятунку не було, являлося очевидною річчю, яка зустрічалася в рядках про цю рідкісну хворобу так часто, ніби всі книги намагалися не допустити надії у людини, що впала у відчай. У них раз за разом повторювалося, що це невиліковно. Або ж тобі проводять складну магічну операцію, після якої ти залишаєшся зовсім без почуттів. Ні кохання, ні прикростей, ні щасти, ні болю. Нічого. Або той, хто спровокував це цвітіння, відповідає взаємністю.
В Англії цілителів, здатних на проведення подібної операції, не було. Наврядчи були в Європі. Ханахакі — одна із найменш вивчених сфер в магічній медицині через нестачу піддослідних. Який відсоток людей заражається цим? Одна тисячна? Герміона могла вважати себе везунчиком. І, якщо цей спосіб ще мав право на існування, при умові, що їй якимось дивом вдасться отримати лікарів і зостатися емоційним овочем, але хоча б здатним принести користь для суспільства, то другий спосіб викликав у неї сміх.
Взаємність. Тільки не від цієї людини.
— Добре, що ти прокинулася,— лагідно промовила Помфрі, перериваючи незручну паузу, яку Герміона не встигла заповнити сама. — Мені потрібно накласти на тебе деякі чари, поки ти при свідомості.
Ґрейнджер кивнула, будучи готовою зробити все, що завгодно, аби лише якнайскоріше заткнути дурного цвіркуна і знову провалитися у сон. Слабкість у всьому тілі вражала, особливо після того, які дівчина покосила погляд і побачила на своєму правому передпліччі квітку в районі зап’ястя, яка проросла посеред місива крові та шкіри. Мазь вилікувала розірвану шкіру, тому зараз її рука сповна могла походити на якусь епатажну ілюстрацію. Яка прекрасна і вбивча хвороба.
Герміона пізно зрозуміла, що відбувалося. Помфрі читала закляття і димка, яку вона дістала із простору над головою ґрифіндорки, поступово перетворювалася у образ. Герміона знала, у який образ перетвориться білий пил.
Вона швидко відсунула руку, але було надто пізно. Посеред лазарету, закутаного у ніч, стояло видіння Драко Мелфоя, як завжди з примруженим поглядом і розслабленістю в плечах, наче навіть у свідомості Герміони він залишався ось таким — робив їй позику, що з’явився всередині її голови.
Лунала напружена пауза, тому що Макґонеґел без сліду втратила здатність розмовляти. Герміона знала, про що та думала нещодавно: якщо це учень школи, у неї вийде переконати свою ученицю поговорити з обранцем, можливо, той також має по відношенню до неї теплі почуття , вона просто не знає, і все в такому руслі. Тепер усім стало зрозуміло, що ситуація дійсно безнадійна.
— Герміоно…— протягнула Макґонеґел, переводячи очі на студентку, коли образ слизеринця розсіявся, падаючи до їх ніг, аби все одно лишити після себе незабутнє враження. Так схожий на самого себе.
— Все нормально, — ледь-ледь вимовила Герміона, дивлячись на свої руки. Можна було взагалі вигадати щось більш абсурдне, аніж ось таку відповідь? — Я не хочу, щоб це комусь стало відомо. Тим більше Гаррі і Рону. Вони й так…— вона зітхнула, підводячи очі догори.
— Тобі слід поспати, люба, — встряла у розмову Помфрі. Цілителька не була тісно пов’язана з учнями, наврядчи підозрюючи про ядро особистості Драко Мелфоя, але навіть вона чудово розуміла, що маглонароджена ґрифіндорка, закохана у слизеринця — це погано для будь якої партії, тому її голос теж звучав ось так. — Ідемо, я поселю тебе в окрему кімнату.
На секунду Герміона завмерла, а потім встала, зрозумівши, про що йде мова. Кілька окремих палат для тяжкохворих. Звісно, Помфрі завжди називала ці кімнати для «пацієнтів, що потребують підвищеного рівню спокою», проте усі знали: якщо хтось потрапляв за ці двері — справи кепські.
— Давай я намішаю?.. — запитала жінка, коли Герміона залізла у трохи більш широке ліжко в невеликій квадратній кімнаті, яка нічим не відрізнялася від інтер’єру іншого лазарету, і поклала речі на тумбу поруч. Ось і від цвіркуна позбавилася без допомоги магії.
— Ні, я засну без усілякого зілля, — відмахнулася дівчина, вкладаючись на ліжку якнайзручніше і поправляючи подушку тією рукою, на якій не було ніякого цвітіння.
Вона відчувала ріжучий біль біля плеча. Герміона знала, що, скоріше за все, на ранок там з’явиться ще одна пара квітів. Аж надто довго Мелфой не потрапляв їй на очі, аби її серце так просто це пробачило.
Макґонеґел стояла біля стіни, піджимаючи губи і склавши руки знизу. Це свідчило про глибокий мисленнєвий процес викладачки. Гаррі з Роном завжди доводили Герміоні, що вона і Макґонеґел чимось схожі. Якщо це було так, дівчина приблизно уявляла, як колеса звивин крутяться у голові жінки, намагаючись знайти вихід і не виявляючи його.
Герміона зітхнула, поклавши долоню під щоку. Жар розходився по її тілу, стримуючись відварами, тому залишався терпимим, але вже зараз дівчина знала, що завтра їй знадобиться нова порція зілля. Більше. А згодом — ще більше. І так, допоки її організм не здасться або від кількості відварів, або від самої хвороби. Майбутнє ще ніколи не було таким світлим.
— Герміоно, я даю тобі слово, що зроблю все, аби допомогти вам, — раптово промовила Мінерва майже пошепки, дивлячись у лице дівчині.
Ґрейнджер хотілося сказати, аби та не вкладалася в це надто сильно, якщо раптом лікарів не знайдеться в короткі терміни, але слабкість надламала її свідомість, і вона знову поринула у сон, перестаючи відчувати стебла під шкірою хоча б на кілька годин.
***
Вона простогнала, повертаючись на бік та намацуючи рукою паличку. Одним рухом дівчина засунула штори, які зупинили безжалісне денне світло. Герміона відкинула паличку і перекотилася, раптово відчувши різкий біль у плечі. Вона ковтнула крик і відкрила очі з розумінням: незважаючи на те, що джерело роздратування у вигляді світла було усунуто, заснути їй все одно не вдасться.
Герміона розстебнула кілька ґудзиків на лікарняній блузці, спустила тканину з плеча, на шляху подумавши, що тут же переодягнеться. Відсунувши одяг, вона побачила, що кілька доріжок крові прилипли до шкіри, а з плеча проріс бутон троянди.
Герміона зітхнула, опустивши ноги на холодну підлогу. Їй потрібно було прийняти душ до моменту, коли стане гірше. Одна із переваг окремої палати, якщо в перебуванні у лазареті взагалі можна було знайти плюси, — індивідуальна ванна кімната, яка, звісно ж, обмежувалася душем. За всі роки в Гоґвортсі, ґрифіндорка давно вирішила, що у засновників було якесь упереджене ставлення до ван, тому, що єдина знаходилася у кімнаті старост.
Змивши з себе залишки поту від вчорашньої лихоманки і кров від нових поранень, яка вже встигла замастити кучері, які торкалися плечей, Герміона промокнула волосся полотенцем і висушила себе за допомогою палички. Дівчина відчула приємний запах шампуню, якому все одно не судилося залишитися з нею надовго — через кілька годин будь-який аромат перекривався витонченим запахом квітів. Він міг бути навіть приємним, якби не пророкував їй смерть.
Доки прозорі двері душу запотівали, на крихітному туалетному столику поруч з’явилася піжамна сукня. Вочевидь, потурбувалися домовики, але Герміона насупилася, думаючи наскільки довго Помфрі планує її тут тримати. В цьому зовсім не було сенсу. Як її збиралися лікувати?
Наступної миті дівчина зраділа, що із усіх піжамних речей ельф обрав саме нічну сорочку, а не комплект зі штанами, шортами чи блузкою із довгими рукавом. Будь-який непотрібний дотик тканини до шкіри приносив роздратування і тупий біль. Все ставало гірше. Це було очевидно: ситуація ось-ось повинна була погіршитися.
Це її передбачення, в якому Герміона проявила майстерність провидіння краще будь-якої Трелоні, збулося рівно через одну хвилину, коли вона поправила комір. Ранок ніби щоразу давав їй фору приблизно на годину, а потім дівчину наздоганяли наслідки. Ґрейнджер не відчувала присутність Мелфоя вже дуже довго, тому їй здавалося, що вона фізично відчуває, як по кровоносним судинам розповсюджується насіння, даючи обіцянку задушити паростками.
Герміона узялася за рамку дверей, спершись на неї непошкодженим плечем. Дідько. Сили покидали її, вона не була готова до такого стрімкого спустошення. Ніби хтось проколов повітряну кулю всередині неї тонкою голкою і витягнув всю силу в одну мить.
Герміона глянула на стіл біля ліжка і зрозуміла, що там нема зілля. Згадалася сцена із якогось маглівського фільму, де головний герой зламав ногу і співмешканці подарували йому дзвіночок, аби той дзвонив кожного разу, коли знадобиться. Їй терміново потрібний був такий же, аби Помфрі її знову приспала.
Якось Мелфой хворів і не з’являвся на заняттях чотири дні. На третій, Герміона думала, що помре. Ні, вона ніколи не була дамою, схильною все драматизувати, але лежачи на підлозі у душі, відчуваючи, як вода б’є її по щоках, і викашлюючи кроваве місиво із квітів, дівчині тоді здавалося, що смерть — непоганий варіант. На підлозі душової. Наврядчи Герміона так собі це уявляла. Не те, щоб вона часто уявляла собі свою смерть.
Кілька кроків, і дівчина схопилася за край ліжка, стискаючи узголів’я пальцями. Герміона ковтнула, присівши на постіль. Жар підіймався по грудній клітці все вище, провокуючи кашель. Раптом вона почула за дверима голоси і лягла на лікоть, насупившись.
— … я не вимагаю від вас більшого, містере Мелфоє, — голос Макґонеґел був на грані, вона ледь стримувалася, і Герміона навіть могла намалювати у голові її рівну лінію губ, що витягнулася від обурення. — Кілька годин на день. Ви маєте заборгування перед цією школою, якщо не пам’ятаєте.
— Якщо ви не пам’ятаєте, я відбудував цю школу.
Їдкий голос був такий впізнаваний, що здавалося, якщо вистрелити із дробовика у сантиметрі від вух Герміони, то вона всеодно могла б його почути. Звісно, Мелфой не виконував брудну роботу після того, як скінчилася війна і настав час рахувати жертв та шкоду. За нього це зробили мішки з ґалеонами.
— Звісно, ваш матеріальний внесок неможна недооцінювати, проте все ж…— професор точно намагалася дотриматися педагогічної межі із усіх сил.
— І, якби не моя мати, у Поттера не було б жодної можливості врятувати усіх нас грішних,— Герміона в прямому сенсі могла візуалізувати його очі, підняті до стелі. — Тому, не звертайтеся до моєї совісті. Я краще вас знаю, що винен, а що — ні. У мене був прекрасний вчитель.
Останню фразу Мелфой вимовив таким різким і жорстоким голосом, що Герміона стрепенулася. Не було сумнівів щодо того, про кого говорив Драко, і від цього їй стало ще більше моторошно. Незважаючи на те, що усі бачили холодний труп Волдеморта, у багатьох людей ім’я Темного Лорда досі викликало всебічний жах. Герміона давно звикла його промовляти, проте надто мало минуло часу з того моменту, аби просто забути про все.
— І все ж таки, у вашої родини на даний момент сумнівна репутація. Я не маю сумнівів у ваших здібностях, які слугуватимуть чудовим аргументом для подальшого майбутнього, але так само я не маю сумнівів щодо своїх обов’язків, в які входить написання характеристик для кожного студента, — наполягла Макґонеґел, і слідом була протяжна пауза. — Тому, підпишіть містере Мелфой, і ми зрозуміємо один одного.
Що за дідько? Їх розмова проходила на межі ввічливості, але навіть так у Герміони не було сумнівів, що Мелфоя змушують щось зробити. Тиша все ще давила, і кілька років спостережень за слизеринцем давали зрозуміти, що така тиша не несе за собою нічого хорошого.
— Кілька годин, ми складемо графік. Можете займатися своїми справами, навіть не розмовляти, просто знаходитися поблизу неї, аби…
— О, справді? А я вже розписав сто і один спосіб заговорити з нею, — відповів Драко повним гніву голосом і з сарказмом. — Тепер доведеться все спустити до каміну!
Макґонеґел зітхнула, і Герміона проти волі замислилася про те, що чарівники зовсім не турбуються про вартісну звукоізоляцію, маючи під рукою чарівну паличку, яку, взагалі-то, іноді забувають використовувати. Саме тому у її п’ятнадцять років вуха, створені близнюками Візлі, мали такий величезний успіх.
— І все ж, я вірю, що глибоко в душі ви хороша людина, Драко, — нарешті промовила Макґонеґел.
— Звісно вірите, — хмикнув він. — Ви ж ґрифіндорка, — Мелфой сказав це так, наче бути ґрифіндорцем автоматично означає вірити у всі ті дурниці, які пишуть в «Базікалі» про руйносмиків. Щось абсолютно непотрібне.
Герміона почула кроки, і голоси стали тихішими. До них примішався гомін Помфрі, але суті вже було не розібрати. Розуміння того, що відбувається прийшло до Ґрейнджер з новою хвилею лихоманки. О ні. Тільки не це. Коли Макґонеґел сказала, що зробить все для її одужання, Герміона припускала, що та витратить кілометри пергаменту для листів тим цілителям, до яких у дівчини не було доступу, але не це.
Ґрейнджер не знала від чого її лихоманило більше: від страху, сорому чи хвороби. Їй вдалося лягти, накрившись покривалом. Боже, нехай вона зрозуміла все невірно. Нехай її домисли будуть лишень…
Різкий ривок дверей змусив би дівчину підскочити, якби слабкість не заволоділа кожною клітинкою тіла. Мелфой завмер біля порога, примружившись, а потім повільно увійшов до кімнати, наче до себе додому. Один рух паличкою — і двері зачинилися, голосно вдарившись об рамку.
Герміона ковтнула, відчувши, що слина у неї в горлі більше схожа на скловату. Полегшення промайнуло по її тілу так швидко, що розум навіть не встиг оцінити жах ситуації через приплив ендорфінів, які справлялися з опіоїдними рецепторами у мозкові. Герміона відчувала, як біль в ранах притуплюється лишень від однієї його присутності у кімнаті. У цьому було все жахіття цієї хвороби. Багато хто називав її романтичною, але зараз, дивлячись у очі Мелфоя, Герміона точно могла сказати, що сам диявол створив її із недоносків інших гріхів і кинув людям під ноги, аби від душі побавитися.
Потім його лице раптово змінилося, замайорівши посмішкою. Напевно, лише Герміона могла вважати цей оскал посмішкою, яка може прикрасити хоча б щось, але це було не так. Іноді, коли Мелфой сидів у товаристві друзів чи на занятті, по-хазяйськи поклавши руку на ногу Паркінсон, Герміона помічала, як він дійсно щиро сміявся. Його очі наповнювалися сяйвом, чистим захопленням, стаючи ще більш прозорими. Це справді прикрашало Драко. Можливо, їй так сподобався цей вид, що тепер вона намагалася побачити його навіть в ось такій усмішці, яка була анітрохи не м’якшою від катани.
— Тобто ти запала на мене, Ґрейнджер? — розтягуючи слова, хмикнув Мелфой і повільно пройшов біля підніжжя ліжка, не зводячи із неї очей.
Її надії розсипалися, хоча було очевидно, що Макґонеґел йому розповіла. Наказуючи Мелфою знаходитися у товаристві Герміони деякий час, директорці було складно не показати усі карти. Навіть якщо б ніхто не занурювався у подробиці, Драко — родом із чистокровної аристократії, можливо, він знав про цей недуг ще до неї. Хоча зараз це вже абсолютно не мало сенсу. Яка різниця, як він дізнався, якщо зараз пронизує її цими сірими мечами і вперше за останній час змушує бажати провалитися крізь землю, а не видирати свої власні легені із грудей.
— Цікаво, цікаво, — всміхнувся Мелфой. — Це навіть якось… комічно, — нарешті він підібрав правильне слово.
Драко змахнув паличкою і створив собі крісло, яке своїм зовнішнім виглядом більше походило на стілець для залу коронації, аніж для безсердечної палати, повністю білої. Навіть меблі. Герміона поступово починала ненавидіти білий колір.
— Пройти всю війну, аби померти від зітхань по ворогові. Все-таки у долі прекрасне почуття гумору, погоджуєшся?
— Мені не смішно, — різко відповіла Герміона.
— Це тому, що ти не зрозуміла жарту, — сказав Драко, трохи нахилившись.
Мелфой похитав головою, якимось чином пронизуючи її поглядом зверху донизу, незважаючи на те, що вони виявилися практично на одному рівні, коли він сів. Одним рухом пальців, слизеринець розстебнув ґудзик чорного піджака, відкриваючи вид на сріблисто-смарагдову краватку.
— Мені ось цікаво, чому я повинен бути довбаним благодійником і сидіти біля твого ліжка тільки через те, що ти шаленієш від мене?
Він не пробув у палаті навіть п’яти хвилин і скільки разів наголосив на тому, що вона була достатньою ідіоткою, аби закохатися у нього? Тричі? Уся віра Макґонеґел у Мелфоя тільки що розкришилася об стерильну підлогу, подібно до його нічного образу, що витягла Помфрі у Герміони із голови за допомогою магії.
— Мені це не потрібно. Я нікого не просила.
Вона обов’язково засоромиться потім, коли його більше не буде у колі зору. Поки усі ці фрази робили її злою у тій же мірі, в якій він був роздратований. Його присутність додавала їй фізичних сил, тому дівчині вдалося передати гнів голосом, до якому Мелфою, між іншим, не було ніякої справи.
— Серйозно? — він прищурився та встав, щоб підійти ближче до неї.
Її серце почало стукати десь у горлі, і їй вже вкотре було цікаво: це наслідки ханахакі чи просто викрутаси дурного організму? Безглуздого серця, яке розрахується за свої витівки тонкою непереривною лінією, що відмірятиме його ритм.
— Тому що наскільки я розумію, стара побоюється, що якщо не я, ти загнешся впродовж тижня. Погодься, весело? — Мелфой нахилився, і його очі блиснули по-недоброму. — Я завжди казав, що улюблений художній прийом у життя — іронія.
Герміона видихнула, коли від відступив. Драко рухався повільно, розглядаючи обстановку, хоча дивитися, по суті, не було на що. Мелфой не дивився у її сторону, проте це не виглядало так, наче він цього уникає, як людина, якій нічого сказати. Хлопець усім своїм виглядом транслював, що просто не бажає на неї зиркати.
— Нумо, Ґрейнджер, щось ти не надто сильно вискакуєш тут зі своєю дратівливою рукою, — легкий спазм вколов дівчину у плече, коли Мелфой пройшовся поглядом по її правій руці. Під одягом він не міг бачити квіти, і вона воліла, аби так і залишалося, але вони точно відчували його присутність. — Розповідай, коли ж це почалося? — Драко знову розтягнув губи в усмішці, що ніби знущалася з неї, засунувши руку в кишеню штанів, які щільно прилягали до нього.
Його волосся цьогоріч було трохи коротше і падало на чоло, якимось чином підкреслюючи вилиці. Їй довелося примусово відвести погляд.
— Просто йди, — вимовила Герміона, дивлячись на стіл в іншій стороні.
— Не раджу мене сердити, бруднокровко, враховуючи те, що мене тут з тобою зачинили, і мені доведеться деякий час терпіти твоє товариство, —коли вона повернулася, то побачила, як Драко знову падає у своє крісло, закладаючи ногу за ногу. — Хоча, судячи з усього, це може скінчитися значно швидше. Будемо на це сподіватися, — тон, який супроводжував його відповідь, не змушував сумніватися у тому, на що саме Мелфой покладав надії. — Років так у одинадцять, я б багато що віддав, аби ти освідчилася мені, — зареготав він, відкрито розважаючись, маскуючи свою лють від обставин, на які Мелфой був не здатен повпливати, під шаром веселощів, — аби досхочу познущатися над тобою. Зараз же, у цьому немає нічого дивного, правда ж? — він схилив голову. — Ти просто така ж, як і всі.
З таким же успіхом, йому можна було взяти ніж та перерізати їй горлянку. Це та фраза, якою Герміона катувала себе, починаючи із третього курсу. Така ж, як і всі.
Така ж, як і ті дівчата, яким він подобався. Вони не нехтували різними способами привертання його уваги, і чим старшими вони ставали, тим розкутішими вони були.
Герміона ж ніколи не жалілася на нестачу його уваги. Щоправда, такої уваги, від якої потім пригадуєш всі в’їдливі слова перед сном. На третьому курсі це неодмінно викликало б сльози. На четвертому — цілком відчутний біль, який Герміона тоді часто порівнювала з фізичним, не підозрюючи про те, що у майбутньому ця метафора стане як ніколи застосовною. Згодом, з’явилася нервовість, потім образа поступилася місцем страхові. І все це — аби бути заміненим квітами у легенях, які природньо різали її нутрощі ножами. Всі ці почуття так нечесно належали Драко Мелфою, який просто сидів у своєму кріслі, наче крутив у руках усі її емоції і відкидав геть, не забуваючи потім протерти руки антибактеріальною серветкою.
Якщо так Макґонеґел уявляла її порятунок, то Герміоні не потрібно було цього порятунку. Просто вражаюче, як можна бути шалено закоханою у людину і не бажати його бачити коли-небудь у житті.
Уже вдруге за цей ранок Герміона швидко повернула голову на звук відчинених дверей. Мінерва переступила поріг — і її очі миттєво знайшли хлопця, що сидів у кріслі.
— Містере Мелфоє, ви не повинні були…
— А є різниця? — вже вкотре перервав він професора. — Хіба не від мене залежить, чи залишиться живою ваша Золота дівчинка трохи довше?
У цьому була вся справа. Як би не примушувала його Макґонеґел, Драко не був дурнем і тепер прекрасно розумів свою владу. Якби від відмовився, це б зіпсувало йому характеристику, але для директора це означає швидку смерть для однієї із її учениць. По його посмішці було зрозуміло, що Мелфой розуміє, на якій чаші вагів знаходиться сам .
— Я б хотіла сповістити міс Ґрейнджер особисто, — відрубала Макґонеґел, піджавши губи.
— А у нас можуть бути таємниці один від одного з міс Ґрейнджер? — Драко перевів на неї погляд. — Тому що мені здавалося, що вона прямо-таки помирає від кохання до мене.
— Годі! — гаркнула директорка. — Я гадаю, що на сьогодні час відвідин закінчено, ви можете бути вільним, містере Мелфоє.
— Не буду демонструвати розчарування, — справжні емоції на мить відобразилися на його обличчі, втілюючи гнів, проте він надто швидко відвернувся і, подолавши відстань до отвору у два кроки, голосно гримнув дверима.
Герміона заплющила очі, розуміючи, що моральне полегшення ось-ось зміниться відлунням фізичного болю, проте вона була готова до цього. Якби Мелфой міг це відчути, напевно, ще кілька разів посміявся з приводу іронії. Адже його присутність причиняла їй моральний біль, а відсутність — фізичний. Герміоні потрібно було обирати із двох жахів.
— Я прошу пробачення, що він так увірвався, ми повинні були накласти чари на вашу кімнату, — тон декана швидко пом’якшився, і Ґрейнджер хотілося б відчути гнів, хоча б наполовину рівносильним до люті Драко, але вона була виснажена навіть для цього.
— Я просила нікому не говорити, — тільки і вимовила дівчина, відкривши очі.
— Мелфой підписав документ про нерозголошення, він зачаклований, тому можете бути спокійною, — Ґрейнджер уже відкрила рот, але Макґонеґел передбачила її репліку. —Ми не могли не розповісти йому, Герміоно. Він — наша єдина надія, що ви залишитеся у відносному порядку, поки ми не знайдемо рішення для вжиття заходів.
Їй хотілося простогнати. У цій ситуації не вистачало тільки речень, в якій фігурував основний зміст, що складався зі слів «Мелфой» та «єдина надія».
—Ну він…— Герміона стихла, підбираючи слова. — Через нього це може погіршитися.
— Ви просто не повинні питати у нього прямо, — Мінерва відразу зрозуміла про що йде мова, і навіть нахилилася, ніби скорочення відстані між ними на кілька сантиметрів допоможе ґрифіндорці краще зрозуміти суть. Так, ніби їй у здоровому глузді у голову прийшла ідея спитати у Мелфоя, чи не закоханий він часом у неї. У випадку негативної відповіді, хвороба зжерла б її за кілька днів. — Послухайте, усе, що вам потрібно — проводити у його присутності годину на день. У мадам Помфрі на початку її інтернатури в Албанії був такий пацієнт, нам дуже пощастило. Ви можете займатися своїми справами, зовсім один одному не дошкуляючи.
Це було таке безглузде припущення: вони з Драко можуть знаходитися у межах кімнати і не напружувати один одного. Герміона ледь стрималася від хитання головою. Ніби Мелфой справді міг бути таким альтруїстом. Думки про те, що він посвячений у всі причини та наслідки її захворювання, робили симптоматику ще гіршою, додаючи до неї пекуче відчуття сорому і незручності.
— Але мені потрібно на заняття. У цьому році екзамени, — ця відмазка наврядчи мала шанс на існування.
Екзамени надто далекі для людини, яка знаходиться на останній стадії квіткової хвороби, аби про них хвилюватися. Проте, такі звичні речі хоча б створювали ілюзію того, що все гаразд. Їй потрібно було щось робити, аби не зійти з розуму.
Макґонеґел зітхнула і поклала руку на постіль, поблизу її ноги. Жінка явно уникала дотиків до тіла, аби не зробити боляче.
— Я презентую вам усю програму від вчителів, але абсолютно неприпустимо, аби ви у такому стані відвідували уроки. Вам просто протипоказаний такого роду стрес. Я навіть не можу уявити, яких зусиль вам вартувало продовжувати навчальний процес останні два тижні, зважаючи на висновки мадам Помфрі, — голос вчительки балансував на межі роздратування і жалю. Вона точно ще сердилася на мовчанку своєї кращої учениці, але вважала, що зараз нотації ні до чого.
— Але Гаррі та Рон…— той паросток надії на хоч якесь нормальне життя зів’янув після категоричної промови Макґонеґел.
— Якщо ви хочете, аби вони вас відвідували — ми дозволимо, але тільки їм! — підняла палець у повітря жінка. — Про інших не турбуйтеся, я поясню вашу відсутність якось…
У голові в Герміони промайнули репліки Браун про те, що слизеринці судачили про її вагітність, і вона зітхнула. Чутки мали прекрасні можливості розмноження — позаздрили б будь-які мікроби у вологому середовищі. Але це було останньою із її проблем.
— Звісно хочу, аби вони приходили. Вони вже, напевно, сходять з розуму від… — кашель вирвався із горла Герміони, і вона відчула на язикові гіркий присмак квітів.
Відкинувшись на подушку, Ґрейнджер відчула, як у плечі почало колоти ще болючіше, десь прямо під шкірою.
— Я зараз покличу Поппі, вона напоїть вас однією сироваткою, це повинно зменшити симптоми, — схаменулася Мінерва і вискочила за двері, вигукуючи ім’я цілительки.
Дівчина повернула голову вправо, дивлячись на тоненький, як павутинка, промінець, який хитро підкрався у кімнату, не дивлячись на щільні штори. Минали останні дні теплої осені, зовсім скоро наступить холод.
У них з хлопцями була традиція: йти грати у сніжки, як тільки випадав перший сніг. Якось він додумався випасти лишень за день до Різдва, і Герміона ще не встигла спакувати усім подарунки, але від традиції не можна було відступати, тому тієї ночі дівчина не виспалася, підписуючи друзям листівки. Ґрейнджер стулила очі, думаючи про те, чи доживе вона до того, коли сніг білим покривалом встелить зжовклу траву цьогоріч.
***
Герміона скривилася, затримуючи відвар у роті, не в змозі його проковтнути.
— Ну ж бо, міс Ґрейнджер, до дна! — підштовхувала її Помфрі, стоячи біля ліжка та змішуючи ще кілька видів зілля. — Подякуєте мені потім!
— Це що за… ліки? — рідина, смаком схожа на сік трави без додавання цукру, впала Герміоні у шлунок, і вона стрепенулася від все ще неприємного відчуття.
— Від цієї хвороби немає ліків, але є способи полегшити її перебіг… До певного часу, — сказала Помфрі і дала їй ще одну склянку, яка на щастя дівчини, виявилася майже без смаку.
Раптом вона насупилася, чуючи за дверима наростаючий шум голосів. Відверто невдоволені тони перепліталися і сперечалися.
— Це Гаррі з Роном, — сказала Герміона, впізнавши голоси, і повернулася до цілительки. — Я хочу їх бачити.
Пуста склянка тут же відправилася на комод, і Ґрейнджер перевірила, чи застебнуті всі ґудзики на сорочці. Зілля Помфрі змусили її легені заледеніти — не надто приємне відчуття, але значно краще колючих шипів. Іноді їй ставало цікаво, було б хоч на крапельку менш боляче, якби вона закохалася у когось, кого характеризували ромашки без шипів?
Помфрі помахом палички відчинила двері і тут же захлопнула власні записи, притиснувши папку ближче до себе. Так, ніби у протилежному випадкові хлопці в першу чергу почали її забирати.
Гаррі з Роном влетіли у кімнату, червоні від суперечок з медсестрою, якій було наказано не впускати нікого, окрім обговореного списку осіб. Проте, так його назвати було складно. Хіба це список, де числяться ім’я директорки і Мелфоя?
— Герміоно! — промовили хлопці одночасно.
Помфрі тут же на них прошипіла:
— Тиша, молоді люди!
Хвороба Герміони абсолютно не потребувала відсутності голосних звуків, але, напевно, коли стільки років працюєш у товаристві хворих, виробляється звичка.
Хлопці слухняно стулили пельки і провели жінку нетерплячим поглядом. Вона пішла, сказавши при цьому, що у них мало часу.
— Герміоно, що трапилося? — запитав Рон.
— Нам вчора сказали, що ти у лазареті. Ґодріку, ми ледь не посивіли, коли завітали до лікарняного крила на перерві, і нас повідомили, що ти в окремій кімнаті. Ти ж розумієш… — щебетав Гаррі, який, вочевидь, був шокований, адже коли Локард видалив йому усі кістки у руці, що вважається доволі серйозною травмою у магічному світі, Поттер не отримав почесне ліжко-місце в окремій палаті.
— Гей, все гаразд, — сказала Герміона приготовану завчасно фразу, посміхнувшись. — У мене просто щось по типу запалення легень. Тут мені буде спокійніше.
Вона заготовила цю суміш фраз, тому зараз із задоволенням спостерігала, як полегшення розходиться по лицях друзів. Можливо, її повинна була турбувати совість за це, але уявляти те, що буде, якщо вони дізнаються правду… Це значно болючіше, аніж ханахакі.
— Ми так злякалися за тебе, — похитав головою Рон, і відчувши як Гаррі смикає його за рукав, нарешті сів.
Вони кинулися розпитувати її про ліки, самопочуття, і про те, скільки подруга пробуде у лазареті. Герміона дивилася на занепокоєне обличчя Рона і вперше усвідомила: як же добре, що вона його тоді відпустила. Так вчасно.
Ці кілька місяців відносин, чи щось по типу того, були найбільшим зусиллям, яке вона коли-небудь додавала у житті. Ну, зате в кінці Герміона могла сказати, що хоча б намагалася. З кожним днем ставало все більш очевидно, що вони не підходять один одному. Вона намагалася заповнити все. Коли здавалося, що не вистачає романтики, еротики, усамітнення, душевних розмов, будь чого, але навіть Рон це розумів.
Герміона читала, що відносини між тими, до кого не лежить душа, можуть стати поштовхом до ханахакі. Тоді вона цього не знала. Але у будь-якому випадку, якщо так — їй було написано долею захворіти. Тому що той, про кого вона думала останні кілька років, був останньою людиною, про яку їй варто було б задумуватися.
Після однієї складної розмови Герміона з Роном розсталися. Він давно розумів, що вже час, і тому навіть випадково підслухана розмова з Гаррі не стала для неї одкровенням. Візлі знову бачився з Лавандою, Рон ховався з нею по кутках, аби не зробити Герміоні боляче. Тому їй довелося зачекати кілька днів і обережно сказати, що вона була б щасливою, якби він знайшов свою людину. Рон її товариш. І він приголомшливий, але його замінити неможливо.
Герміона лежала на ліжку і слухала їхнє щебетання. Хлопці обіцяли заходити кожного дня і приносити будь-які книги із бібліотеки і домашні завдання. Герміона розуміла, що навіть якщо її життя не буде довгим, вона, у будь-якому випадку, була щасливою. Хай і не на фронті кохання.
Через хвилин тридцять, Помфрі нервово відкрила двері і попрохала хлопців на вихід. Герміона глянула на годинник. Хлопці почали обурюватися, але цілителька була непохитна, і дівчина здогадувалася чому. Гаррі і Рон поспішно її обійняли і пішли.
Герміона підняла коліна до грудей, намагаючись не думати ні про що. Не хвилюватися. Сьогодні розум дівчини був значно чистішим після невеликої «дози», яку отримало її тіло через вчорашню зустріч з Мелфоєм, тому усвідомлювати жах ситуації було значно легше. Герміона зітхнула, і схилила голову до колін. Дівчина не хотіла, аби він був тут. Не хотіла, аби його змушували сидіти із нею у чотирьох стінах, задля того, щоб вона не померла раніше терміну. Мерліне, усю цю ситуацію можна описати як приклад слова «принизливий».
Двері не залишилися у спокої надовго. Судячи із різкого ривку, Мелфой був роздратований. Герміона обережно підвела голову і зрозуміла, що її домисли виявилися вірними. Мелфой жбурнув шкільну сумку на стіл і створив для себе те епатажне крісло. Ну так, значно комфортніше лікарняних. Драко сів на нього і витріщився у вікно, щільно стиснувши вилиці. Весь його вигляд кричав про те, що він не налаштований розмовляти, і, напевно, вона б не стала. Якби не кісточки пальців, які побіліли від того, наскільки сильно слизеринець стиснув бильце крісла.
— Мелфой, ти не повинен… — почала Герміона.
— Змовкни, Ґрейнджер, гаразд? — різко перевів він на неї погляд. — Не роби цей день ще гіршим своїми балачками.
Вона прикусила внутрішню сторону щоки. Цього слід було очікувати. Вона видихнула повітря, намагаючись зробити це так, аби Мелфой не помітив, хоча він зовсім не дивився на неї. Герміона прочитала всі можливі книги про свою хворобу, але досі ніхто не зрозумів, як це працює: без палички, зовсім без будь-яких видимих змін, її стан покращувався у його присутності. Чим ближче він знаходився, тим легше ставало дихати.
Підвівшись, Герміона мовчки підійшла до підвіконня, куди впав ранковий «Щоденний віщун», який вона не встигла забрати, тому що у кімнату влетіла Помфрі, виявивши бажання взяти у неї кров для аналізів. Цим дівчина себе втішала: можливо, завдяки їй, наука відкриє якісь способи лікування чи хоча б дослідить ханахакі краще. Аби не бути просто непотрібним помираючим тілом.
Дівчина лягла назад у ліжко і запевнила себе, що ця година промайне швидко, і вона просто зануриться у читання, як робила завжди, коли шукала відповіді чи бажала втекти від реальності, яка ставала надто нестерпною. Але її план розвалився, як і все, що Герміона планувала в останній час. Головну сторінку найпопулярнішої газети у магічній Англії прикрашало фото Люціуса Мелфоя, прямо під жирним заголовком про те, що той помер у Азкабані сьогоднішнім ранком. У неї до горла підступив клубок — і вперше за великий проміжок часу не від квітучих бутонів. Вона повільно відвела очі від газетних стрічок і самовдоволеної усмішки Люціуса Мелфоя, яка передалася його синові.
— Драко, мені дуже… — почала говорити Герміона, але миттєво була перервана.
—Що? Шкода? — в’їдливо перепитав він. — Обов’язково нести цю маячню? Тобі зовсім не шкода, тому визнай це.
І це була правда. Вона навіть не знала, чому так сказала. Напевно, це просто стійкий вислів. Їй справді не було шкода Мелфоя-старшого. Коли після війни його засунули до Азкабану, визнаючи винним, він вже тоді виглядав погано, наче висох від протяжного служіння Волдеморту, тому смерть Люціуса не стала сенсацією. Проте, Герміона останнім часом навіть забула думати про щось, що не стосувалося медичних довідників. Їй не було шкода Люціуса, але вона б не хотіла, щоб Драко було боляче. Їй ніколи цього не хотілося.
— Ну, він бажав моєї смерті, — ніби оправдовуючись відповіла Герміона і склала газету вдвоє.
— І в кінці кінців, він виграв, так? — смикнув підборіддям Драко. — Хай батько цього і не побачить, ти помираєш. І помираєш через мене. Думаю, він би схвалив.
Герміона прекрасно знала, як Мелфой вміє ранити словами, тому їй довелося лиш затримати дихання. Ніби від вдарив її по обличчю цією фразою. Вона заправила волосся за вуха, вирішивши промовчати. Вся ці ідея з самого початку тхнула чимось гнилим. По-дурному було припускати, що вони не стануть в’їдатися один одному в горлянки. Точніше, він не стане.
Раптом Мелфой встав і підійшов до вікна поруч з її ліжком. Руки Драко миттєво знайшли своє місце в кишенях класичних штанів. Герміона побачила, як денне сонце надто погожої осені для кінця жовтня, переливалося на його платиновому волоссі, і навіть це світло ставало холодним. Їй завжди здавалося, що куди би Драко не заходив, там починався снігопад, який чомусь відчувала лише вона.
— Він на це заслуговував, Ґрейнджер, — сказав Мелфой по дивному спокійно, ніби виносив батькові вирок.
— Можливо, — відгукнулася вона через декілька секунд, роздумуючи чи чекає він відповіді. — Але воно не відміняє того, що ти кохав його і…
— Він зробив з мене Смертежера, аби Волдеморт пробачив йому його гріхи, як ти думаєш, чи багато я знаю про любов до нього? — повернувся до неї Мелфой, кидаючи слова в обличчя.
— Любити когось не означає, що він обов’язково буде вартий того, — Герміона відвернулася, намагаючись показати, що розмову скінчено.
Скільки разів вона лежала і уявляла це. Як вони розмовляють. Нормально розмовляють: такі фрази, де буде щось окрім образ та наказів «змовкнути» чи «звалити з дороги». Скільки разів вона уявляла його ось так близько. І що в результаті? Це тільки гірше.
Всі ці розмови про щось, наносили рани серцю Герміони. Смішно, тому що їй здавалося, що тепер вона не має права використовувати ці метафори, коли справжні поранення скоро повинні були з’явитися на клапанах її найголовнішого органу.
— Так, Ґрейнджер. То як ти думаєш, у твоєму випадку це було варте того? — знущаючись запитав Мелфой, коли почув подвійний сенс у її відповіді, і нарешті перевівши на неї свій погляд. — Їй Богу, я думав, що це черговий тупий жарт від Забіні, поки не побачив паніку на обличчі Помфрі. Мені здавалося, що ти не така ідеотка, аби дозволяти своєму тілу грати проти тебе.
Вона заплющила очі, з силою стиснувши губи. Герміона пообіцяла собі зранку не зважати на це. Мелфой буде провокувати її, як робив це завжди. Іноді вона відповідала йому, тому що злість наповнювала її по вінця — ті речі, які міг видавати цей хлопець, іноді були надто гнилими для її почуттів.
А іноді їй хотілося, щоб він подивився на неї. Таке бувало лише під час схожих суперечок. Зараз же… Герміона все не так собі уявляла. Але він ніби знав, куди тиснути.
— Мелфой, особисто я не змушувала тебе тут знаходитися. Ти можеш просто піти, впевнена, ніхто не заводить будильник під час твоїх візитів, — грубо відповіла Герміона, відвернувшись, і тут же простогнала. Різкий поворот тіла — це не кращий друг для поранень.
Його очі змістилися нижче, і вона побачила, що він дивився прямісінько на поступово розпливаючуся кроваву краплю біля її плеча. Вночі Герміона прокинулася від цього відчуття. Стебла спліталися із її м’язами, і біля ключиці з’явилася нова квітка. Зранку мадам Помфрі обробила її відваром , але це не стримувало рослини від розповсюдження по тілу, тільки допомагало від болю. Зараз, поки Драко знаходився у кімнаті, вони принишкли, ніби отримали таку команду, але вона надто різко повернулася і зачепила свіже пошкодження.
— Що там, Ґрейнджер? —запитав Мелфой, ніби відразу ж забувши про предмет їх розмови, і спостерігаючи за тим, як кров розповсюджується по тканині.
— Нічого, — сказала Герміона, намагаючись дістати до палички, аби прибрати сліди.
Потім, коли він піде, вона опиниться у душі і змаже квіти відваром. Якоїсь години на день всеодно не вистачить, аби нормально спати вночі.
— Це не виглядає як нічого, — грубо підмітив Мелфой і зробив кілька кроків уперед.
Герміона застигла, не розуміючи, чого він хоче, поки його рука не торкнулася її сорочки. Зацікавлені очі хлопця не виглядали невпевненими. Після п’ятого курсу вона взагалі ніколи не бачила Драко у сумнівах, ніби він назавжди переріс цю емоцію, залишивши її позаду.
Мелфой обережно відігнув тканину, і Герміона інстинктивно стиснула зуби, але слизеринець не зачепив квітку. Його лице стало безпристрасним, коли він оглянув кілька бутонів троянд, що проросли із її плеча і тягнулися до ключиці. Кроваві плями робили їх пелюстки червонуватими, але Герміона знала, що якщо змити водою, вони стануть ідеально рожевими.
— Не треба, — ледь чутно сказала вона, потягнувши за комірець, і сорочка вислизнула із пальців Драко, дозволяючи їй закрити оголену частину тіла.
На якусь секунду він перевів сталеві очі на її лице, ніби намагаючись щось роздивитися, перш ніж одягнув на себе свою улюблену маску. Таку ж сталеву. Мелфой мовчав, і через хвилину двері за ним зачинилися трохи не з більшим роздратуванням, яке сюди приніс. Герміона ковтнула і вирішила, що потрібно піти у душ зараз, поки його парфуми досі літав у повітрі, і це діяло на дідькову хворобу, як гамівна сорочка. Пожаліти вона себе ще встигне посеред ночі, коли зазвичай ставало зовсім тяжко. Так, наче троянди харчувалися місячним світлом.