Work Text:
Мо Сюанью ненавиділа свою матір, вона ніколи не хотіла стати такою як її мати. Є декілька причин тому, чому її мати не мала для неї авторитету і Сюанью вважала себе кращою жінкою за неї. По-перше, її мати завагітніла ледве ставши повнолітньою. По-друге, вона завагітніла від чоловіка старшого від неї на десять років, від чоловіка котрий був одружений і мав маленького сина. Мо Сюанью зневажала свою мати за цей вчинок. Але ось вона, у свої двадцять дивиться на дві смужки на тесті для виявлення вагітності. Ось вона, вагітна від чоловіка, котрий їй подобався. Все було б не так погано, якби одного дня цей чоловік не сказав їй: «Я сьогодні розлучився». На що вона відповіла йому: «Ти був одружений!?».
Тоді він сказав їй, що в нього є син – немовля.
Мо Сюанью не розуміє, як вона стала тою, кого ненавиділа. Але Сюанью ще мала шанси виправити все. Вона не хотіла дитину. Вона приймала таблетки для запобіганню вагітності, вони займались сексом виключно з презервативом, вона не розуміє, як вона потрапила у той 0.1% невдачі.
Того дня, коли вона виявила свою вагітність, вона пішла до Лань Вандзі, котрий потопав у смутку і намагався продати будинок, де він колись жив зі своєю колишньою дружиною.
- Сюанью? – він виглядав дещо роздратованим але Сюанью не Діва Марія і непорочне зачяття не її історія, тому вона не збиралась обережно підходити до новини.
- Я вагітна, Лань Вандзі, - вираз обличчя Лань Вандзі неможливо було передати.
- Як? Ти знущаєшся? Якщо ти намагаєшся таким чином змусити мене одружитись на тобі, то у тебе не вийде.
Мо Сюанью безцеремонно вривається у порожній будинок, бо вона не буде вести цю розмову на вулиці. Їй вже вистачає ганьби, що звалилась на неї з титулом руйнівниці сім’ї.
- Якби ти з самого початку сказав мені, що ти одружений і маєш дитину, цього б ніколи не сталося. Якщо ти думаєш, що я буду терпіти так, як робила твоя дружина, то ти глибоко помиляєшся. Я не хочу цієї дитини, я прийшла, тому що я хочу жити нормально. Я хочу позбутися ганьби, що впала на мене через твою брехню, я хочу позбутися цієї дитини, бо я ніколи не зможу сама її виховати. Ти розумієш до чого я веду? – вона вигнула брову і люто подивилась на чоловіка перед собою.
- Ти хочеш грошей? Ти хочеш вийти заміж за мене? Висловлюйся чітко.
- Ти мені не потрібен Лань Вандзі, я ніколи не пробачу ні тобі, ні собі, бо була надто дурною, щоб повестись на твої розповіді. Мені потрібні гроші на аборт, мені потрібно, щоб хтось оплатив мої рахунки, поки я буду відновлюватись, а потім я поїду в інше місто, бо тут моя репутація вже знищена і я не збираюсь тонути з тобою разом. Це достатньо чітко? – вона не збирається нічого приховувати від нього, тому що, цей чоловік очевидно залишився ні з чим.
Він зруйнував життя своєї дружини, він зруйнував її життя, він зруйнував відносини зі своєю сім’єю, свою і її репутацію, кар’єру. Вона не має жалю до нього, тому що він дорослий чоловік з дитячими мізками, чого вона не очікувала від такої «порядної» людини, як Лань Вандзі. Вона не знає, як вибачитись перед Вей Вусянь, вона навіть не знає, де та тепер живе. В її плани не входило руйнувати життя іншої жінки, сплячи з її чоловіком, так само як робила її мати але тепер вона починає розуміти, у яку халепу могла втягнутись її мати, будучи ще молодшою ніж Сюанью зараз. На щастя, Мо Сюанью успадкувала мізки свого батька, вона витягне все, що може з цього чоловіка, а потім покине його і буде здалеку споглядати, як він і далі руйнуватиме своє життя.
Наступного понеділка Мо Сюанью була в клініці, а через місяць з валізою, та з певною сумою грошей, вона опинилась у Їліні.
Через майже чотири роки після другого одруження, Вей Вусянь не думала, що коли–небудь зустріне цю дівчину. Про її особу вона дізналась тільки через півроку після розлучення з Лань Джанем але не змогла знайти у собі нічого, крім жалю до молодої дівчини. Знала вона, чи не знала, провина все одно лежить на Лань Вандзі, бо з них двох, очевидно був одружений він.
Вона гуляла у парку з дітьми. Мейці весело стрибала по калюжам у своїх гумових чобітках з усією радістю трирічної дитини. Юань йшов поруч із нею і у дитячій манері намагався повчати свою сестру, бо стрибати по калюжам це не гігієнічно(Вей Вусянь впевнена, що цьому слову його навчила Вень Цін). Шкода, що Юань, мабуть, не пам’ятає, як одного разу не просто стрибав по калюжам а і вимазався, як маленьке порося, вдаючи, що він качка у калюжі.
Вусянь посміхається сьорбаючи каву з півлітрового стаканчику на винос. Вони з Юанем сідають на лавку, поки Мейці лякає міських голубів своїм вереском. Юань цвірінькає про те, що його домашній кролик стрибав по його ліжку зі швидкістю супер соніка, тим часом Вей Їн згадує, що їй треба буде зайти до супермаркету, бо вдома закінчились улюблені спеції Вень Ніна. Вона виривається зі своїх думок, коли Юань різко замовкає, а Мейці біжить до них з якоюсь жінкою за руку.
Жінка здається знайомою Вей Вусянь але вона не може точно пригадати де її бачила, поки не бачить схожість цієї жінки з собою.
- Вибачте але маленька вдарилась рукою і розгублено стояла, тому я вирішила, що вона загубилась. Ох, - каже жінка підіймаючи голову і дивлячись в обличчя Вусянь.
Спочатку Вусянь думає оглянути свою доньку але Мейці мило посміхається і її рука начебто в порядку, окрім маленькою подряпини біля великого пальця. Потім вона розуміє, що перед нею стоїть Мо Сюанью.
- Мейці, Юань, любі, можете посидіти тут, поки ми з Сюанью поговоримо на сусідній лавці?
Діти кивають на згоду і одразу починають вигадувати якусь свою гру. Вона чує, як А-Юань каже: «Я тебе люблю. Я теж тебе люблю» граючись жовтим листям.
- Тож, ти Мо Сюанью, якщо я не помиляюсь, - каже Вусянь дивлячись на молодшу жінку.
- Так, це я. Я ніколи не думала, що зустріну тебе тут.
- Я живу тут вже давно, приїхала одразу після підписання паперів про розлучення. Що тебе привело сюди, ти мала б бути в ґусу, я пам’ятаю, що хтось казав мені, що ти була вагітна?
- Так, була. Я позбулась дитини, бо я не мала нічого щоб виховати її і це було просто занадто для мене з тим, що сталося тоді.
- Ммм, розумію. То як там Лань Джань?
- Я не знаю, після відновлення, я одразу поїхала в Їлін і більше його не бачила. Всі ці роки я хотіла вибачитись але не могла набратись сміливості. Я знаю, що це прозвучить як виправдання але я не знала ні про тебе, ні про Юаня. Коли все почалось з Лань Вандзі він не мав каблучки, ніколи не говорив про вас, ніколи не знайомив зі своїми рідними. А коли ви вже розлучились він просто кинув це мені в обличчя зі своїм пустим виразом.
- Ось як… Мені шкода, що ти пройшла через таке але я не можу повірити, що він так змінився. Він ввів в оману нас обох, тому тобі нема за що вибачатись, наша сім’я почала розпадатись ще з народження А-Юаня. Сподіваюсь, тут твоє життя стало набагато кращим, як це сталось з моїм. Я пропоную нам забути наші минулі жалі і, можливо, стати сестрами через невдалого колишнього, - сміючись Вей Вусянь простягає свою руку Мо Сюанью. Та з посмішкою її приймає.
- Мейці, припини бризкати брудом на свого брата! – кричить Вей Вусянь бачучи певну сцену через плече Мо Сюанью.
Лань Вандзі шкодує. Йому дійсно шкода і соромно за себе. Він мав бути більш відповідальним, він мав бути більш турботливим. То й що, що його дружина народила, мільйони жінок проходять через це щорічно. Він міг відвернутись, не дивитись, не казати певних слів. Він міг зберегти свою сім’ю. Але він просто придурок, поводився як підліток, ніби вперше дізнався про біологію жінки. Він хотів цього, дружину, сина, котрого вони так сильно чекали.
Останній раз він бачив А-Юаня майже шість років тому. Цього року йому б виповнилося шість, бо він ніколи не забуває надсилати подарунок на його день народження. За законом він мав право на часткову опіку котру розділяв з Вей Їн, він міг забирати А-Юаня на свята, вихідні, проводити з ним час, скільки йому заманеться але він не міг. Лань Вандзі просто не може побачити свою колишню дружину знов. Вона тепер мати двох, одружена вдруге жінка. Він бачив фото її милої дочки поряд з його сином.
Іноді він плаче у своїй невеликій квартирі, бо він міг бути батьком маленької Мейці, його син міг знати його в обличчя і називати татом, вони могли мати тих клятих кроликів на задньому подвір’ї, могли відкрити довбану пекарню але він все зруйнував. Його дядько та брат регулярно відвідують нову сім’ю Вей Їн у Їліні, вони надсилають йому фотографії його сина. Юань зі своїм кроликом, котрого він подарував на минулий день народження, Юань з плюшевою лисицею, Юань в милому капелюшку, Юань на гойдалці з великою посмішкою та його очима.
Можливо, він не бажаний у новому домі Вей Їн але він каже дядьку, що поїде з ними наступного разу. Він так довго плескався у своєму жалю та дурості, він хоче дивитись, як його син зростає, він хоче, щоб А-Юань знав його в обличчя і більше не питав його брата, де його інший тато і навіщо він йому, якщо у нього вже є батько з котрим він виріс з пелюшок.
Вень Нін був дещо занепокоєний новою подругою Вей Їн, або якщо вдаватися глибше, то колишньою коханкою колишнього чоловіка своєї дружини. Добре, скоріше, це просто було дуже дивно, ніби сюжет якоїсь дешевої драми, де колишня дружина та коханка збираються разом, щоб помститися чоловікові. Вей Вусянь так сильно реготала з цього коментаря але все ж, заспокоїла його, трохи розповівши про Сюанью. У дівчини є дивний хлопець на ім’я Сюе Ян у котрого бувають спалахи неконтрольованої агресії, які може заспокоїти тільки Мо Сюанью перетворивши його на пухнасте створіння. Вона працює дизайнером на місцеву компанію, у неї є чорна кішка, котру обожнює Мейці і загалом нічого такого, що б говорило «я прийшла за помстою злої коханки». Вей Вусянь заливалась сльозами від сміху, її чоловік такий милий та кумедний.
Сьогодні вони готувались до приїзду Ланів і, особливо, Лань Вандзі. Лань Січень просто не міг не сказати Вусянь, котру вважає сестрою, про приїзд Вандзі. Тож Вей Вусянь посадила свого сина для важливої розмови за годину до приїзду його біологічного батька, котрого він побачить вперше.
- Юань, ти знаєш, що твоє прізвище таке ж, як у твого дядька Хуана та дідуся?
- Так, я Лань Юань! Я дорослий хлопчик і все пам’ятаю! – задерши носа сказав хлопчик.
- Айя, який геній в мене росте. А-Юань, сьогодні приїде твій тато Лань, брат дядька Хуана.
- Тато Лань? Але в мене вже є тато! Мій тато – це мій тато Нін! – пояснив хлопчик так, ніби Вей Їн сказала повну дурню.
- Любий, до того як ми з татом Ніном одружились, я була одружена з твоїм татом Ланем і ми з ним зробили тебе. Але ми з татом Ланем посварились і я зустріла тата Ніна, коли ти був ще маленькою ріпкою, а згодом ми з татом Ніном зробили твою маленьку сестричку.
- Я, мабуть, розумію, - Юань нахмурив свої маленькі брови важко думаючи над ланцюгом мама-тато-я-мама-тато-сестра.
- Тато Нін тебе обожнює і це не зміниться але в тебе є другий тато, котрий надсилав тобі подарунки на дні народження. Пам’ятаєш дядько Хуан показував тобі його фотографії. Тато Лань був дуже далеко у відрядженні і тому не міг тебе побачити, - вона не мала серця сказати своїй дитині, що його біологічний батько був мудаком і боягузом всі ці роки.
- Тато Нін найкращий, я не знаю тата Ланя але я спробую з ним подружитися, тому що він подарував мені кролика!
- Добре любий, я знаю, що тобі складно все це зрозуміти але спробуй сьогодні розважитись, - сказала вона обіймаючи свою дитину.
Що ж, це було не так погано і вона намагалась з усіх сил пояснити майже шестирічній дитині поняття біологічного і фактичного батька. На щастя, А-Юань вирішив принаймні спробувати розмовляти з Лань Вандзі. Вона пішла на кухню, щоб обійняти свого чоловіка, та послухати бурмотіння їхньої дочки, що намагалась прикрасити кремом кекси. Господи, їй знову доведеться виводити крем з речей її дочки, якщо цим не захоче зайнятись Вень Нін. Вона впевнена, що її милого погляду вистачить для того, щоб переконати Вень Ніна.
А-Юань бавився у вітальні, коли приїхали Лані. Вусянь з подивом дивилась на чоловіка, за котрого колись виходила заміж. Він змінився, від його зовнішності до погляду. Він підрізав волосся, він носив м’який синій светр та темні штани, що було йому непритаманним. Він дивився на неї з тугою але вона нічого до нього не відчувала, забулась давня образа, забулась болюча любов. Він стояв перед нею, все ще гарний та захоплюючий дух але вона вже давно його не кохає. Тепер Лань Вандзі для неї просто знайомий, можливо, він міг би стати другом, якби відвідував Юаня частіше.
Вона тепло вітається з Лань Ціженем, Лань Хуанем, та киває головою у привітанні Лань Джаню.
- Проходьте, Юань грає у вітальні. Я повідомила йому про Лань Джаня і, він начебто підготований. Будь з ним ласкавим і використовуй свої слова Лань Вандзі, ти маєш справити хороше враження на свого сина, якими б не були наші відносини колись.
- Я розумію, у мене не було досвіду з дітьми але я постараюсь.
- Якби ти не був таким придурком, то у тебе був би досвід, - вона не втрималась від їдкої відповіді і не озираючись попрямувала до свого сина.
А-Юань не одразу побачив нове обличчя. Він підскочив щойно побачив свого дядька та дідуся за спиною матері.
Лань Вандзі дивився на свого сина. Свого розмовляючого, ходячого, веселого, маленького сина. Це так відрізнялось від того Юаня, котрого він запам’ятав, галасливого, пучка в ковдрах і підгузках. Він так багато пропустив.
- Привіт! – сором’язливо сказав хлопчик тримаючись за ногу Січеня.
Він не міг більше врятувати свою сім’ю, котру він зруйнував, не міг обійняти Вей Їн і жити з нею в одному домі виховуючи Лань Юаня. Але він міг стати другим батьком своєму сину. Він посміхнувся і присів, сказавши:
- Привіт, А-Юань, я твій тато. Мене звати Лань Джань, маленька ріпка.