Work Text:
— Мені потрібна твоя допомога.
Це перше, що Аль-Хайсам каже йому особисто, віч-на-віч, з того моменту, як вони прибувають до поселення Аару. Сайно хмуриться, оглядаючи його з ніг до голови.
— Думав, ти завжди робиш все сам, бо знаєш усе ліпше за інших, — вʼїдливо відповідає він. Вони так і застигають у коридорі — ніхто не робить ні кроків вперед, ні кроків назад. Все як і завжди у їхніх відносинах.
— В мене тічка, — каже Аль-Хайсам, повністю ігноруючи його слова. Сайно зціплює зуби і несвідомо робить глибокий вдих. Роздратування, як перша реакція на Аль-Хайсама, повністю затьмарило йому розум, але тепер він відчуває, чує це на ньому. Помічає всі ознаки: румʼянець, виважене, прискіпливо контрольоване дихання, майже непомітне тремтіння і запах. Запах різко заповнює усе навколо, пробираючись до самих Сайнових кісток.
— Тут багато альф, але ти знаєш, що я надаю перевагу чоловікам.
Сайно знає. Знає, що подобається Аль-Хайсаму, знає, як йому подобається, знає, що з ним робити. Але знає і те, що це було давно і неправда. Не знає лише, чому Аль-Хайсам прийшов до нього, коли він вже має іншого альфу.
— Я не звик брати чуже, — відрубає Сайно, вишкіряючи ікла. Від Хайсама так приємно пахне. Запах, ледве помітний шлейф якого він відчув ще зранку, став насиченішим. Він тоді подумав, що йому здається. Подумав, що втрачає глузд, що вигадує нісенітниці, що марить. Якби він знав, якби Аль-Хайсам був з ним, якби не їх власна стіна Самаїл, яку вони будували увесь цей час, Сайно трахав би його ще з обіду. Він майже губиться у цьому запаху, у спогадах, але Аль-Хайсам швидко повертає його з небес на землю.
— Я не річ, аби бути чиїмось, — роздратовано каже він, скрививши губи. Дивиться на Сайно декілька секунд, а потім видихає і розвертається назад. Навіть і слова не каже на прощання. Сайно захлопує двері з такою злістю, що ті майже намертво влітають в одвірок. Він гарчить, запускаючи руку у волосся. Аль-Хайсам знайде собі когось іншого у поселені, якщо Сайно відмовиться. Можливо, дозволить Дехʼї або Кандаке бути з ним, поки тічка не мине. Вони звʼязані планом, їм нікуди дітись, вони застрягли тут.
Сайно знає його ліпше за інших. Найліпше серед усіх. Ліпше за Каве.
Ця думка вириває з його горла черговий рик. Він не має права так думати. Вони були — але тепер ніяких «їх» немає. Сайно кружляє по кімнаті, як звір у клітці, аж поки не влітає кулаком в стіну. Штовхає двері і йде до кімнати Аль-Хайсама.
Звісно, той не відчиняє, коли Сайно стукає. Він чує шум за дверима, він чує запах. Вʼязкий, тягучий запах бажання, що стає сильнішим з кожною секундою.
— Ти просив допомогу, — достатньо голосно, аби його почули, промовляє Сайно, намагаючись втриматись від того, аби просто не вибити двері. — Я прийшов.
Секундна тиша бʼє по вухах, але потім Аль-Хайсам безсоромно стогне, і Сайно штовхає двері. Вони відкриваються без спротиву — Хайсам не зачинив їх, точно знаючи, що він прийде. Рик застрягає у горлі, бо злість розчиняється у гарячій хвилі, яка обпікає Сайно зсередини.
Аль-Хайсам розтягує себе, стоячи на колінах на ліжку. В ньому вже три пальці, змазка тече по долоні, і його очі зосереджуються на Сайно лише зусиллям волі, коли він кидає на нього погляд через плече.
— Я трохи зайнятий, — видихає він. Рухає одразу після цього запʼястям і стогне, відвертаючись і впираючись лобом в передпліччя іншої руки, якою тримається за спинку ліжка.
— Сука, — гарчить Сайно, захлопуючи двері, після чого нетерпляче замикає їх. Він не хоче відводити погляд від Аль-Хайсама. Він хоче зжерти його очима, і це дратує. Скільки часу має пройти, аби Сайно викинув його з голови? Скільки років потрібно, аби він перестав бачити його перед очима кожен раз, коли дрочить? Скільки ще він має терпіти бажання затиснути його у кутку і вгризтись у беззахисне горло, коли вони бачаться?
Він скидає схенті на ходу. Важкий пояс з гучним стуком падає на підлогу, але Сайно не звертає уваги. Нарукавники летять наступними, але пектораль не піддається так легко, і Сайно майже вириває застібку. Коли на ньому нарешті не залишається одягу, він залазить на ліжко і одразу притуляється до Аль-Хайсама. Його груди лягають йому на спину, рука хватає чужий запʼясток.
— Ненавиджу тебе, — цідить він, впиваючись пальцями іншої руки в Хайсамове стегно. Той стогне протестуюче, коли Сайно смикає його за руку, змушуючи пальці висковзнути з розтягнутого входу. — Я тебе, блядь, ненавиджу, чуєш?
Він перехоплює його однією рукою під ребрами, навалюючись усією вагою, і Аль-Хайсаму доводиться вчепитись обома руками за спинку ліжка, аби не впасти. Сайно тут же штовхає власні пальці всередину Аль-Хайсама і розводить їх ножицями. Крутить запʼястям, змінює кут, практично трахає його ними, і Хайсам майже скулить. Сайно знає, як йому треба. Як їм треба.
— Подобається? — хрипить він і веде язиком по шийним хребцям. Легко прикусує, аби не залишити на ньому слідів, і жадібно втягує носом повітря. Від Хайсама пахне так, що він готовий зжерти його живцем прямо зараз.
— Так, — розтягує Аль-Хайсам, насаджуючись на пальці. Його ноги починають тремтіти, але Сайно тримає його міцно, притискаючи до себе. Він переносить вагу, впираючись колінами в матрац, і вирівнюється, чим змушує Аль-Хайсама піднятись за ним. Нігті шкребуться об спинку ліжка, коли Хайсам відриває руки, аби тут же закинути одну з них Сайно за голову і вчепитись пальцями у волосся. Він сповзає вниз, насаджуючись на пальці по самі кісточки, і нужденно стогне.
— Не спіши, — видихає Сайно. Вони залишаються у такому положенні, але Сайно не зупиняє рух пальців, розтягуючи Аль-Хайсама ще більше. Він знає, що той захоче вузол. Аль-Хайсаму завжди потрібен вузол, коли в нього тічка, аби хоч на трохи вгамувати жагу. Чи знає це Каве? Думка прострілює голову, і Сайно не може її спинити. Блядський Каве. Він забрав Хайсама у нього, він зайняв його місце. Вони живуть разом, коли Сайно про це може лише мріяти. Як він це зробив? Чим він ліпший? Що в ньому такого, чого немає в Сайно? Злість затоплює його, і він різко смикає рукою, розводячи пальці всередині так широко, як може. З грудей Аль-Хайсама виривається стогін болю, він стискає волосся Сайно в кулаці і завмирає. Його груди здіймаються у панічному ритмі. Він відчуває лють Сайно, лють альфи, який поряд з ним у його беззахисному стані, і він боїться. Сайно проклинає все на світі, проклинає Каве, та найбільше — себе.
— Вибач, — шепоче він, бездумно повторюючи, поки лагідно цілує плечі, шию, гострі хребці, і врешті-решт зупиняється, торкаючись губами загривку. Гладить рукою напружений живіт і акуратно виймає пальці, розмазуючи змазку навколо розтягнутого входу. — Вибач мені, будь ласка.
Аль-Хайсам повільно вирівнює дихання, намагається розслабити мʼязи, та страх не дає йому цього зробити. Він досі не рухається, закамʼянілий на місці, тільки виплутує пальці з чужого волосся і обережно опускає руку. Сайно обіймає його обома руками, дарма що вимазує їх обох у змазці, і ніжно притискає до себе.
— Вибач мені, — повторює він. Останнє, що йому потрібно — це щоб Хайсам його боявся. Сайно взагалі ніколи в житті цього не хотів. Він часто ревнував його до інших альф, коли вони були ще разом, не приховував ревнощів, але ніколи не зривав злість на ньому. Вони були молоді, були першими один в одного, тільки вчилися будувати стосунки. Вони розійшлися, і Сайно це злило, йому це боліло, хай як він намагався брехати самому собі, але у ньому немає і ніколи не буде бажання скривдити його і смакувати чужий страх.
Аль-Хайсам, напевно, щось відчуває у ньому, щось, що дозволяє йому нарешті розслабитись в руках Сайно. Він виплутується з обіймів, і Сайно його не тримає. Присмак страху ще досі шириться у повітрі, але Аль-Хайсам не піднімається з ліжка, лише розвертається лицем до Сайно і тягне їх обох з колін вниз. Тепер він стискає Сайно між своїми колінами, дивиться безкінечну секунду йому в очі і припадає губами до губ, затягуючи у повільний поцілунок. Сайно миттєво хапає його за талію і хоче притулити до себе, але зупиняється на півшляху. Аль-Хайсам притуляється до нього сам, закидуючи руки на плечі.
— Я не настільки крихкий, — видихає йому в рот, розриваючи поцілунок.
— Я знаю, — тихо відповідає Сайно і стискає його в руках трохи сильніше. Злість, сором, провина — усе це губиться у бажанні. Бажанні догодити. Він буде думати над усім цим пізніше, але зараз його омезі потрібен поряд альфа, який може дати йому те, чого він хоче. Альфа, який зробить усе, чого він бажає.
Сайно завмирає. Його омезі. Усвідомлення бʼє по голові, і він зажмурює очі до різнокольорових плям під повіками.
не думай, не зараз, не-думай-не-
Він здавлює ребра Аль-Хайсама так, що відчуває кістки під пальцями, і валить його на спину, вгризаючись в рот. Кусає губи, тягне, штовхається язиком, вилизує його зсередини — і не може зупинитись. Аль-Хайсам під ним майже задихається, але підкоряється, дозволяє. Він намагається вчепитись в Сайно, але спітніла шкіра ковзає під пальцями, і він роздирає її короткими нігтями, розпалюючи їх обох лише сильніше. Їх члени труться один об одного, і Сайно гортанно стогне Хайсаму в рот. Він тягнеться рукою вниз, між Хайсамовими стегнами, і збирає пальцями змазку, яка вже тече прямо на простирадло. Переконується в тому, що Аль-Хайсам готовий, що він теж цього хоче. Вони нарешті відриваються один від одного і важко дихають.
— Де кондоми? — питає Сайно. Він знає, що Аль-Хайсам взяв їх з собою. Той не дурний — напевне розрахував свій цикл і підготувався завчасно, розуміючи, що подорож в пустелю може затягнутися. Завжди на крок попереду. Сайно підіймається на коліна і заглядає Хайсаму в очі. Той дивиться на нього розфокусовано, все ще хапаючи ротом повітря, та коли Сайно перекидує одну ногу через нього і хоче піднятись з ліжка, Аль-Хайсам кидається йому на плечі і міцно стискає їх.
— Я хочу тебе так, — швидко випалює він, бігаючи поглядом по обличчю Сайно. Він вже на межі, бездумно облизує червоні губи, дихає так загнано, ніби кисень взагалі не потрапляє до його легень. Піт стікає краплями по скронях, і Сайно відчуває жар його тіла навіть фізично. Та він не збирається йти в нього на повідку.
— Аль-Хайсам, — суворо каже Сайно, і той видає щось схоже на скиглення. Горнеться до нього, не відпускаючи плечей, притуляється ротом десь під щелепою, обпалює гарячковим диханням, і Сайно доводиться відтягувати його за волосся. — Я задав тобі питання.
Сайно не збирається користуватись його станом, аби вдовольнити свої власницькі потреби. Тваринна натура не сильніша за повагу і піклування — а Сайно піклується. Переспати з іншим альфою — це одне, але дозволити йому кінчити всередину — зовсім інше. Він не хоче, аби Каве, дізнавшись про все, злився і звинувачував Хайсама в тому, що той не вміє тримати себе в руках. Взагалі-то, це вина Каве, що Хайсам застряг у пустелі без нього під час тічки. Це відповідальність Каве, думати про Аль-Хайсама, коли він у такому стані. А якби Сайно не було поряд? Він впевнений, що Хайсам ніколи би не підпустив до себе когось, кому не довіряє, але не кожен альфа думає головою, коли відчуває поряд з собою тічного омегу.
Думки чіпляються одна за одну, і чергова хвиля злості вже підступає, аби накрити його з головою, але Сайно тамує її і прикриває очі. Він не хоче налякати Аль-Хайсама знову. Тож він розслабляє кулак, яким тримає його за волосся, і ковзає рукою на щоку. Притримує і дивиться в очі — майже безпорадно. Бачать архонти, як сильно він сам цього хоче, але не може собі дозволити. Аль-Хайсам ковтає слину і тремтяче киває підборіддям в сторону своєї поясної сумки. Сайно обережно відриває від себе руки Аль-Хайсама і натомість давить йому на плечі, змушуючи влягтись на спину. Залишає поцілунок на гарячому лобі і встає з ліжка. Аль-Хайсам дивиться на нього як цуценя, якого покинули посеред Великого базару.
— Я тут, — запевняє його Сайно, і Хайсам покірно киває. Поясна сумка лежить на стільці біля столу, поспіхом кинута і забута. Завжди педантичний, Аль-Хайсам перетворювався майже на повну свою протилежність тоді, коли в нього починалась тічка. Природа змушувала його менше думати, більше відчувати, відпустити контроль і довіритись іншому. Сайно витратив колись багато часу, аби побачити цю сторону Аль-Хайсама. Вони повільно йшли до прийняття один одного і самих себе, будували довіру цеглина за цеглиною, відкривались і вчились не соромитись власних почуттів і бажань. Вони пройшли разом такий довгий шлях і одночасно з тим ще так багато не встигли. Сайно трясе головою. Не час для рефлексії. Час для дій.
Хай будуть благословенні архонтами ті, хто винайшов засоби контрацепції, і одночасно прокляті, бо якби не вони, Сайно вже б давно вбивався в Аль-Хайсама, ні про що не думаючи. Але він мусить думати. Тому він риється в сумці, нарешті знаходить кондоми і, не зволікаючи, натягує один на себе. Доторк до члену вибиває з Сайно стогін — так боляче і так приємно водночас. Він розкатує резинку по всій довжині, і нарешті повертається до ліжка. Аль-Хайсам досі хапає ротом повітря і нужденно стогне, коли підіймає погляд. Сайно більше не витрачає часу, хватає Аль-Хайсама під колінами і тягне до себе. Той миттєво обхватує його ногами і схрещує стопи ззаду. Сайно входить в нього, і вони стогнуть одночасно, блаженно, з полегшенням. Це навіть приємніше, ніж Сайно памʼятає. Він починає рухатись одразу розмашисто, не залишаючи ні часу, ні місця для інших думок. Аль-Хайсам вигибається дугою, кусає губи, стогне коротко, часто. Його погляд пливе, і він тремтить, немовби втратить свідомість через декілька секунд. Сайно впивається пальцями у його стегно, сповільнюється, і тягнеться за однією з подушок, аби підкласти її Хайсаму під поперек. Той намагається сфокусувати погляд, але спромагається лише на тихе, майже лагідне Сайно, після чого зжимає його у собі, і Сайно не витримує. Усе це — він не був до цього готовий. Уявляв, хотів, марив, але реальність була занадто яскравою, занадто приголомшливою, просто — занадто. Він починає вбиватись в Аль-Хайсама так, що той метається по ліжку. Простирадло під ним збивається, очі закочуються, і він стогне на одній ноті, викликаючи в Сайно цілковите захоплення. Ось так Аль-Хайсам виглядає під ним. Ось що він з ним робить. Ось як треба його трахати. Він виходить з Хайсама, і змазка тече з розтягнутого входу, поки той протестуюче скиглить.
— Тихо, — заспокоююче шепоче Сайно. Він хапає його за стегна і перед тим, як посунути трохи далі, залишає швидкий поцілунок на покусаних губах. Залазить на ліжко сам, відкидаючи подушку в сторону, і закидує ноги Хайсама собі на плечі. Той навіть не встигає зорієнтуватись у просторі, коли Сайно знову входить в нього і починає рухатись. Тепер поштовхи виходять глибшими, і Сайно не набирає темп, натомість вбиваючись на всю довжину. Аль-Хайсам безголосо стогне у відповідь на кожен рух і ледве дихає. Вологе волосся липне до його чола, руки тягнуть простирадло, коли він намагається вчепитись хоча б у щось, аби втримати свідомість. Сайно залишає декілька поцілунків на внутрішній стороні його стегна, прикусує шкіру так легко, як може, і одразу зализує почервоніле місце. Він не зупиняється і трахає його так ще якийсь час, поки не починає відчувати, що вузол стає більшим. Знімає ноги Аль-Хайсама з себе і штовхається всередину, після чого нахиляється і впивається йому в губи. Аль-Хайсам задихається, борсаючись під ним, роздирає йому плечі в кров, тягне за волосся і врешті-решт кусає губу, змушуючи Сайно відірватись від нього з шипінням. Той облизується, відчуваючи металевий присмак на язиці, і дивиться на Аль-Хайсама скаженими очима.
— Я не дозволяв тобі кусатись, — гарчить він. Аль-Хайсам тут же зжимається на ньому, але трохи приходить до тями. Вузол всередині дедалі збільшується, і вони обидва це відчувають. Сайно тисне на тазові кісточки, втримуючи Аль-Хайсама на місці, і повільно виходить з нього. Той стогне не то з протестом, не то з полегшенням. — Забув, де твоє місце?
Сайно здається злим, але це не та злість, яка лякає. Це злість, яка розпалює. Аль-Хайсам важко ковтає слину і облизує червоні, заціловані губи. В його очах читається виклик і бажання цілковито коритися одночасно. Він мовчить, але нетерпляче стискає Сайно між своїми колінами.
— Перевертайся, — наказує Сайно. Аль-Хайсам дивиться на нього декілька секунд, немовби зважує щось у своїй голові, але потім знічено відводить погляд і підкоряється. Не знаходить у собі сил і волі аби перечити. Сайно посміхається. Хайсам завжди слухняний, коли вони займаються сексом, і Сайно відчуває кожен раз те саме захоплення, що й вперше. Це так приємно. Це робить звіра всередині ситим. Сайно не може намилуватися. Аль-Хайсам тим часом застигає на колінах, впираючись руками у матрац, але Сайно розводить його ноги ширше, змушуючи прогнутися і опуститися на лікті. Він кладе руки йому на сідниці і розводить в сторони, голодно дивлячись на те, як змазка тече вниз по стегнам.
— Сайно, — видихає Аль-Хайсам. В його голосі ніяковість змішується з нетерпінням, і Сайно тисне великим пальцем на кільце мʼязів. Відтягує вбік і штовхається членом по самий вузол, який вже чітко проступає під шкірою, але ще не збільшився достатньо. Достатньо для того, аби зчепитися. Достатньо для того, аби змусити Хайсама забути все, окрім імені Сайно.
— Блядь, — крізь зуби видихає він. Аль-Хайсам під ним важко дихає, намагаючись розслабитись. Сайно не дає йому часу, одразу починає рухатися розгонисто, вбивається в нього до ляскання шкіри об шкіру. Вузол росте, і кожен рух туди і назад вибиває з Аль-Хайсамових грудей задушений стогін. Він починає безтямно шепотіти сайно-сайно-сайносайносайно і, боги, це вище Сайнових сил. Він заганяє член так глибоко, як може, і починає вбиватись рвано і коротко, залишаючи вузол всередині. Майже падає на Аль-Хайсама, спирається на руки по обидві сторони від нього і впирається лобом між його лопатками.
— Ідеальний, — в напівзабутті хрипить Сайно, — який же ти, бляха, ідеальний. Просто неймовірний.
Аль-Хайсам голосно стогне і судомним рухом підтягує до себе подушку, аби хоч якось стишити голос. Сайно переносить вагу на одну руку і обхватує його член долонею іншої. Рухає кулаком в тому ж темпі, в якому рухається всередині Хайсама, стискає пальці навколо головки і доводить того до розрядки. Аль-Хайсам ледь не кричить в подушку і зжимається на ньому так сильно, що в Сайно біліє перед очима. Він стискає в кулаках простирадло, аби хоч якось втриматись на руках і кінчає з низьким, майже тваринним стогоном. Штовхається по інерції ще декілька раз і завмирає, припадаючи ротом до чужого загривка. Веде язиком по шийним хребцям, вилизує так, ніби хоче здерти шкіру.
— Зроби це, — скавучить під ним Аль-Хайсам зірваним голосом. Сайно майже гарчить.
— Ти пошкодуєш, — видихає крізь зуби, стримуючи власну потребу вкусити. Залишити мітку. Привласнити. Зробити своїм.
Стогін виривається з Аль-Хайсамових грудей — майже зболений. Тиша заповнює кімнату на декілька секунд, а ж потім:
— Будь ласка, — зломлено шепоче Аль-Хайсам, і Сайно вгризається зубами йому в загривок.
Це вперше він чує, як Аль-Хайсам відкрито просить. Це вперше він чує, як Аль-Хайсам благає. І Сайно втрачає контроль — теж вперше.
Аль-Хайсам робить короткий вдих і завмирає, як здобич, що потрапила в пастку. Сайно гарчить і прокусує чужу шкіру до крові. Застигає так, вгризаючись глибше, і відривається, щоб врешті-решт широкими мазками зализати рану.
Він не може перестати дивитися на власну мітку. Вона яскрава, червона, де-не-де ще кровить. Вона повторює обрис його зубів, він вкусив його, він його відмітив. Аль-Хайсам просив його. Сайно не може повірити, що зробив це. І нехай Каве перегризе йому горлянку, але він ще ніколи в житті не почувався так правильно.
Аль-Хайсам під ним загнано ковтає повітря, зводить лопатки і впирається лобом в подушку. Тремтить, намагаючись втриматись на розʼїжджаючихся колінах, і Сайно перехоплює його поперек грудей однією рукою, притискаючи до себе. Він заривається носом в Хайсамове волосся, вдихає і відчуває — він майже не пахне собою, він пахне ним. Важким, забиваючим ніздрі запахом альфи. Тепер ніхто до нього не підійде. Тепер усі знатимуть, чий він.
— Я сумував, — зненацька виривається з уст Сайно, поки він торкається губами спітнілої шкіри. Обвиває Хайсама обома руками і вирівнює спину, змушуючи їх обох зайняти вертикальне положення. Злизує з плеча залишки Аль-Хайсамового запаху, злегка прикусує шкіру і притискає його до себе ще ближче.
— Ага, — стомлено видихає Аль-Хайсам у відповідь. Сайно дряпає його плече іклами.
— Я майже забув, що ти буваєш милим лише тоді, коли тебе трахають.
Дихання Аль-Хайсама повільно приходить до норми, але він не спішить вибиратись з кільця рук Сайно. Насмішливо хмикає і відповідає:
— Тобі це подобається, — його голос звучить так впевнено, що Сайно посміхається. Вони дійсно знають один одного ліпше, ніж будь-хто інший.
Вузол починає спадати, і Аль-Хайсам зболено стогне, намагаючись піднятись. Сайно стискає його однією рукою, поки іншою лізе вниз, і відтягує його сідницю вбік. З Аль-Хайсамових грудей виривається шипіння.
— Тоді зачекай, — з легким роздратуванням говорить Сайно, і Хайсам затихає. Ворушить тазом ще трохи, аби знайти зручніше положення, і відкидує голову на плече Сайно. Його очі прикриті, дихання сповільнюється, а Сайно не може перестати цілувати його плече, шию, щоку, скроню, волосся. Не може насититись їм, не може відпустити. Тільки не знову. Хайсам стогне — мʼяко, вдоволено, і підіймає руку, хватаючись за запʼясток Сайно. Той умить напружується, але Аль-Хайсам не відриває його руку від себе, лише починає гладити його великим пальцем. Виводить відомі одному йому візерунки розслаблено, майже ліниво. Веде вказівним пальцем до середини передпліччя і назад так ніжно, що Сайно притискає його до себе ще міцніше, ніби намагається врости в нього, аби стати однім цілим. Вони і є одне ціле зараз: його мітка на Аль-Хайсамові, його вузол у ньому, вони ділять один запах.
— Гей, полегше, — каже Хайсам і хлопає його по руці, — нікуди я не дінусь.
І, наче в підтвердження, рухає тазом, вириваючи з них обох одночасний стогін.
— Ти мій, — гарчить Сайно, впираючись губами у його загривок. Широко лиже власний укус і притуляється відритим ротом, повторюючи обрис своїх зубів.
— Я знаю, — на межі слуху відповідає йому Хайсам.
Вони застигають так на якийсь невизначений час, допоки вузол не повертається до нормального розміру, і тоді Сайно акуратно знімає Аль-Хайсама зі свого члену. Той протестуюче мичить, завалюючись вперед, і Сайно підхватує його, аби вкласти животом на ліжко. Відривається від нього, залишаючись на колінах, і мить по тому лізе рукою між Хайсамовими сідницями. Відводить одну в бік і проходиться подушечкою великого пальця по краях чутливої шкіри, після чого пірнає всередину на одну фалангу. Мʼязи зжимають його і пульсують, змазка починає виділятися знову, але Аль-Хайсам все одно роздратовано шипить.
— Не смій, — видавлює він з себе, і Сайно тихенько сміється, але підкоряється. Легко хлопає його після цього рукою по сідниці і підіймається з місця. Аль-Хайсам так і лежить безсило лицем в подушку, поки Сайно знімає з себе резинку і кидає у смітник. Думка про те, що він міг би кінчити всередину Аль-Хайсама, розливається жаром по тілу і злить. Міг би. Він все одно вкусив його, то яке право має якийсь інший альфа ставати йому на заваді? Навіть якщо цей альфа не тут і не знає. Навіть якщо Аль-Хайсам зраджує цьому альфі з ним.
— Що ти йому скажеш? — питає Сайно, стараючись не видавати свої почуття, але вони все одно проковзують у тон його голосу.
— Кому? — заторможено питає Аль-Хайсам. Він не рухається, і його голос приглушений подушкою і втомою.
— Каве, — ричить Сайно зі злістю. Аль-Хайсам мовчить якийсь час, після чого повільно перевертається і сідає на ліжку, зболено щурячись.
— З якого дива я маю йому щось казати? — питає він роздратовано. Сайно сціплює зуби.
— Ти так легко йому зрадив, — повертаючись до нього обличчям, випльовує він. Його дратує наявність Каве у житті Аль-Хайсама, але зараз лють підіймається у ньому від того, як байдуже Хайсам про нього говорить. Це його альфа, хай би там що не було. Аль-Хайсам мовчить, дивлячись на Сайно з-під нахмурених брів. Оглядає його з ніг до голови, робить якісь висновки і важко зітхає.
— Нехай вже Менша Властителька Кусаналі подарує тобі трохи розуму у вдячність за спасіння, — каже він абсолютно серйозно. Сайно дивиться на нього, не змінюючись в лиці, і мовчить. Аль-Хайсам зітхає знову. — Мені плювати на Каве, бо він не мій альфа.
Сайно чує ці слова, але не може скласти їх докупи декілька секунд. Він кліпає очима, витріщаючись на Хайсама.
— Каве гей, — каже той так, ніби це була якась очевидна інформація, і Сайно мав би вивчити це ще на уроках в Академії. Хоча, можливо, якби він трохи уважніше спостерігав за Каве за часів їхнього навчання… Не дочекавшись ніякої реакції, Аль-Хайсам повільно і терпляче продовжує, — спить з іншими альфами. Байдужий до омег.
— Я знаю, хто такі геї, — роздратовано перериває його Сайно. Аль-Хайсам підіймає одну брову, чекаючи продовження. — Я думав… Думав, що ви пара.
Слова затихають до кінця речення. Аль-Хайсам насмішкувато посміхається, щурячись на нього. Сайно повільно підходить до нього і кладе руку йому на щоку.
— То він не твій… — «альфа» застрягає в горлі, і Сайно відчуває себе найбільшим придурком у світі. Хайсам хмикає і нічого не каже, поблажливо дивлячись на нього знизу вверх. — Чому ти не сказав одразу?
— Думав, що це очевидно. Вибач, трохи переоцінив твої аналітичні здібності, — каже він, і Сайно зісковзує рукою йому за шию, тут же стискаючи в кулаці волосся. Аль-Хайсам шипить, але Сайно розрізняє там зухвалість, грайливість. Бажання.
— Замовкни, — трохи ніяково хрипить він, залізаючи на Аль-Хайсама. Той підкоряється його руці і не рухається, лише опускає руки на стегна Сайно і починає їх повільно гладити. — Я майже ображений, що він не залицявся до мене.
Очі Аль-Хайсама темнішають.
— Він знав, кому ти належиш.
Сайно дивиться на нього декілька секунд, а потім майже кровожерливо всміхається і смикає голову Аль-Хайсама вниз і трохи вбік, припадаючи до його горла. Не стримуваний більше, вгризається в нього, залишаючи яскраві, палаючі мітки всюди, куди може дотягнутись. Хайсам солодко, вдоволено стогне під ним, вскидуючи свої стегна. Їх члени труться, і Сайно низько гарчить, відриваючись від горла. Його очі горять маніакальним блиском.
— Готовий до другого раунду? — для проформи питає він, торкаючись пальцями власних міток на блідій шкірі. Аль-Хайсам важко ковтає слину і облизує губи.
Його тічка тільки починається.
— Аль-Хайсам? — тихо кличе Сайно. Той виснажено мугикає, не відриваючи голову від його грудей. Сайно плутається пальцями у волоссі і легко масує шкіру. — Ти тепер не сам.
— Я знаю, — видихає він. Видих обпалює шкіру, але вони обоє занадто втомлені, аби реагувати на це збудженням. Сайно мовчить декілька секунд, а потім абсолютно серйозно каже:
— Ти тепер Аль-Хай-Зі-Мною.
У кімнаті западає тиша, яку врешті-решт порушує важке зітхання Аль-Хайсама.
— Я тебе колись вбʼю, — каже він, і Сайно посміхається. Приємно знати, що деякі речі не змінюються.