Work Text:
Вона знала, що цей чоловік не міг бути живим. Вона власноруч прокрутила ножа в його грудях. Спостерігала, як він робить свій останній видих. Прочитала на його губах своє ім'я, яке він прошепотів в останні секунди свого життя. Сиділа поруч ще кілька хвилин, не звертаючи уваги на власні рани, щоб впевнитись, що йому точно настав кінець.
Ніякого задоволення від вбивства Му Джина Джи Ву не відчула. Лише пустота і неспокійна тиша на душі. Хіба ж це не було те, чого вона так бажала? Знайти вбивцю батька. Помститись будь-якою ціною. Вона йшла до цього роками, робила усе можливе та неможливе. Не могла відступити, не після всього, що пережила задля цієї миті. Спочатку була певна ейфорія, радість від виконаної задачі. Але як тільки розум прояснився, з'явилось багато питань, відповідей на які вже ніхто не дасть.
Шкодувати вже було запізно. Треба було продовжувати жити. Але як? Єдина мета її життя була виконана. Вона не знала, що робити далі. І ці сни.. Джи Ву не могла нормально спати з дня вбивства Му Джина. Вона і до того мала небагато спокійних ночей, завдяки кошмарами з Ґан Дже або рідкісним снам-спогадам про вбивство батька. Це не ставалось занадто часто, але те, що було тепер.. Змушена прокидатись щоночі через кошмари, Джи Ву тепер і сама виглядала, як ходячий труп.
Вона рідко запам'ятовувала свої сни, але щоразу прокидалась з криком та впевненістю у тому, що більше не засне. У більшості снів з тих, які вона пам'ятала, знову і знову повторювались сцена її фінального протистояння з Му Джином, тільки у її снах він ніколи не гинув сам. Мертвою була завжди вона. Іноді вони обоє. Але ніколи не Му Джин. В останні миті перед тим, як вирватись зі сну, вона завжди бачила перед собою його сповнені люті очі, тоді як в реальності там був лише біль.
Іноді вона наяву бачила щось. Чи може, їй лише так здавалось. Але вони були — темні тіні, примарні фігури, які ловились периферійним зором. Як тільки Джи Ву поверталась, намагаючись роздивитись, що це таке, воно зникало. І якщо вдень, чи в добре освітлених приміщеннях, це не завдавало багато дискомфорту, то вночі було в рази гірше. Їй постійно здавалось, що її хтось переслідує. Джи Ву списувала все на свою остаточно розбиту після зради Му Джина та раптової смерті Піль До психіку, але.. чи справді це було причиною?
Бачити щось неправильне, щось дивне вона почала набагато раніше. Ще з дитинства помічала те, чого не бачили інші люди. Довелось швидко звикнути приховувати це від інших, бо люди не любили, коли хтось чимось відрізнявся. А вона відрізнялась. Але навчилась з цим жити. Поховала в глибинах пам'яті, висунувши на передній план бажання помститись за батька, і не думала більше ні про що. Та зараз.. Зараз мета її життя була виконана, і тепер це почалось знову. Це було недобре.
Крім уже звичних її пам'яті тіней з'явився хтось новий. Вона не бачила, що це, чи хто, але усім нутром відчувала — щось змінилось. Наче за її спиною постійно хтось знаходився. Слідував за нею усюди, і від відчуття, що за нею стежать, Джи Ву стала дуже неспокійною. Але ця невідома істота, чи що воно в біса таке, ніяк себе не проявляла, і жінка почала думати, що просто себе накрутила. Аж допоки не прокинулась чергової ночі від кошмару, пішла вмити обличчя, щоб зігнати сон, підняла погляд до дзеркала і побачила його.
Му Джин. Стояв за два кроки позаду, весь закривавлений, як в той самий день, коли Джи Ву його вбила, і тягнув руку до її плеча. Жінка смикнулась вбік і швидко обернулась — нікого. Подивилась у дзеркало — теж пусто. Тиша в будинку переривалась лише її частим диханням, наче усі звуки реального світу хтось вимкнув.
Це було ненормально. Це було неправильно. Нереально. Не могло бути. Невже Джи Ву збожеволіла настільки, що почала бачити мертвих? Тоді чому вона не бачила нікого іншого? Свого батька, наприклад? Чому саме він, чому це був лише той самий чоловік, який зруйнував її життя? Але.. чи справді це було саме так?
Підсвідомість Джи Ву почала зрадливо підбирати протилежні цьому твердженню факти. Спочатку Му Джин зібрав її розірвану на клаптики душу, дбайливо зшив їх докупи, щоб Джи Ву знову відчула себе цілою. Підтримував протягом усього її шляху, учив всьому, що знав та умів сам. Дав власну зброю, явно для нього важливу, щоб це послужило знаряддям для її помсти. Сказав, щоб вона вбила убивцю батька, коли знайде його.
І це було, вона це зробила — Джи Ву всадила йому в груди його власний ніж, той самий, який він сам вклав у її руки. Наче знав, що так станеться.
Може, так і було? Джи Ву справді не хотіла про це думати, відкидала це питання так сильно, як тільки могла, але усе просто кричало на користь цього пояснення. І зараз, коли вже нічого було не змінити, жінка могла лише згадувати дії Му Джина та аналізувати їх тепер з іншої сторони. Вона не хотіла цього робити. Здавалось, це буде його виправданням. Не могло бути прощення за його дії, за те, що він вбив її батька, але.. якщо він справді спланував свою смерть від їх руки, то може, якусь провину таки відчував?
Та це все ще не пояснювало, чому він з'явився, як щось потойбічне, і чому саме тут і зараз, і чи несе це їй якусь загрозу. Чи може, вона остаточно з'їхала з глузду і бачить те, чого нема. Але вона ще з'ясує, що відбувається. Треба лише зовсім трохи відпочити. Треба спробувати знову заснути, і вже з новими силами пізніше аналізувати всю відому їй інформацію.
Примарна фігура виросла з тіней в її кімнаті, як тільки Джи Ву закрила очі. Му Джин виглядав би цілком живим та реальним, якби не легка прозорість його постаті та криваві сліди на одязі та шкірі. А от ніж у його руці був абсолютно справжнім, гострим та блискучим, і досі покритим його ж кров'ю.
Чоловік перехопив ножа зручніше та рушив вперед, до Джи Ву, але зупинився і завмер. Ні, так було не цікаво. Занадто легко. Він почекає. Роками чекав в житті, і почекає ще трохи. Тепер у нього є весь час світу. Тож він дасть їй можливість прийти до тями, спробувати зрозуміти, що відбувається, а тоді.. тоді забере її з собою. Її життя належало йому, а він завжди забирає своє. І власна смерть йому не перешкода.